Російська пропаганда пустила коріння у великих медійних ресурсах України.
Сьогодні багато зусиль держави, міжнародних донорів і громадськості направлено на боротьбу з російською пропагандою (дезінформацією). Але, з якогось дива всі героїчно борються з російськими наративами, розвінчують їх, здійснюють фактчекінг, пояснюють що росіяни перекручують чи відверто брешуть. Тобто, ми знаходимося в глухій обороні і у мене склалося враження, що ми навіть не збираємося йти в наступ на цьому фронті.
Наступ на інформаційному фронті – це не засипання інформаційного простору росії роликами з дешевою пропагандою чи патріотичним коментарями в соціальних мережах. Хоча, це теж потрібно робити. Наступ на інформаційному фронті – це створення свого відкритого для усього світу інформаційного простору в якому буде актуальний локальний контент і в якому просто не вистачить місця для росіян.
Як не дивно, це зробити доволі просто — потрібно наповнити інформаційний простір локальними новинами, які стосуються життя українців. Хочу підкреслити, що мова йде саме про локальні новини, про потік інформації від місцевих органів влади, від громадських організацій, які висвітлюють свою роботу на конкретній території. З досвіду Толоки, саме локалізована інформація має найвищий потенціал до споживання. І саме наявність локального контенту призведе до переключення уваги локальної аудиторії з фейків та маніпуляцій — людей більше цікавить те, що відбувається поруч, ніж те, що відбувається десь там, десь далеко. Такий підхід найбільш актуальний на звільнених та прифронтових територіях по обидві боки лінії зіткнення.
Але є небезпека, що ЗМІ, які формують локальний інформаційний простір, можуть скотитися до цензури або “віддатися” на відкуп місцевим владним чи опозиційним до влади структурам та наповнювати інформаційний простір незбалансованою інформацією. На мій погляд, ефективними інструментами боротьби з цими небезпеками є розвиток інституту репутації в інформаційній сфері, незалежний нагляд над інформаційною діяльністю ЗМІ та стороннє фінансування на першому етапі розвитку ЗМІ.
На жаль, інституту репутації ЗМІ в Україні не існує
Це дісталося нам у спадок. Україна ніколи не мала незалежних ЗМІ. Спочатку це були державні органи (я би назвав це органами пропаганди) для просування єдиної правильної лінії партії. Потім це були олігархічні ЗМІ, які слугували інструментом для вирішення завдань конкретної особи чи групи. А от з незалежними ЗМІ у нас не склалося. Сьогодні є унікальна можливість сформувати умови, в яких незалежні ЗМІ почнуть перейматися своєю репутацією, як інструментом залучення зовнішнього фінансування через зростання довіри локальної аудиторії та вплив на неї заради відбудови та розвитку.
Незалежні структури оцінки роботи ЗМІ є важливим елементом у становленні інституту репутації. В Україні сьогодні існують незалежна Комісія з журналістської етики та ГО “Детектор Медіа”. Поки ресурсів цих двох структур вистачає для оцінки національного інформаційного простору, оцінки українських ЗМІ. А от чи вистачить їх можливостей в майбутньому, коли зʼявляться незалежні ЗМІ покаже час. Припускаю, що дуже скоро зʼявляться нові нішеві структури, які будуть здійснювати незалежну оцінку і до цих структур буде висока довіра журналістської спільноти.
Зовнішнє фінансування
І споживачі інформації, і потенційні донори, і держава у переважній більшості випадків розглядають зовнішнє фінансування ЗМІ, як інструмент впливу на його інформаційну політику. У багатьох випадках це відповідає дійсності. Але, враховуючи те, що потрібно розбудовувати незалежні ЗМІ в умовах засилля олігархічних структур в національному інформаційному просторі, я не бачу іншого варіанту окрім зовнішнього фінансування на початковому етапі. Головне в цьому питанні — які вимоги висувають донори до ЗМІ, що вони від нього вимагають, під які завдання вони його фінансують. Чи мають вони на меті розбудувати незалежне ЗМІ, чи просто просувають вирішення своїх завдань і через фінансування впливають на інформаційну політику ЗМІ.
Тобто, потрібно що б донори мали на меті саме створення та розвиток незалежних та конкурентоспроможних ЗМІ в Україні. Необхідно щоб незалежні ЗМІ з високим рівнем довіри були інструментом для вирішення завдань донорів, щоб мали змогу ЗМІ самі обирати теми, які пропонують донори. Донори повинні билися між собою за можливість співпраці з незалежними ЗМІ. На жаль, сьогодні я не бачу цього ні в описах грантів, які надаються донорами для незалежним ЗМІ, ні в діях ЗМІ. Сьогодні донори шукають тих, хто не зважаючи на ефективність виконає їх дрібні завдання. Складається враження, що донорам не важливо з якою ефективністю будуть витрачені гроші — головне, щоб звіт був написаний вчасно і “якісно”. І з цим щось потрібно робити.
Фінансування ЗМІ
Я не даремно акцентував увагу на необхідності зовнішнього фінансування саме на початковому етапі розвитку локальних та незалежних ЗМІ. Початковий етап важливий у боротьбі за аудиторію з олігархічними ЗМІ. Неможливо з нуля, без зовнішнього фінансування вийти на ринок. На початковому етапі створення і розвитку доведеться конкурувати зі медійними структурами. Ці структури щедро фінансуються з чиєїсь кишені, які виконують чиїсь конкретні завдання, які є інструментом впливу конкретних груп. Але, враховуючи структуру інформаційного простору України, який практично монополізований декількома інформаційними холдингами, на локальному рівні є реальна можливість створити їм конкуренцію. Великі холдинги доволі неповороткі і не можуть забезпечувати достатню кількість оригінального контенту, який буде цікавий місцевим мешканцям, на конкретній території. Вони “заточені” під вирішення задач власників на національному рівні. Це є унікальний реальний шанс перемогти їх в конкурентній боротьбі.
Підсумую. Сьогодні є унікальна можливість ефективно і активно протидіяти російській пропаганді шляхом створення незалежних локальних ЗМІ, які будуть боротися за свою репутацію на конкретній території. І саме ці незалежні ЗМІ будуть важливим інструментом відновлення і розбудови повоєнної України. Але це потребує усвідомлення ролі незалежних ЗМІ громадянами та донорами.