165 років заснування «Киевского телеграфа» (1859-1876), закритого… Емським указом про заборону української мови
НЕПОГАМОВНИЙ ЛІТЕРАТОР І ВИДАВЕЦЬ
До другої чверті ХІХ ст. в Києві, на відміну від інших українських міст – Львова, Одеси і Харкова – періодики не було взагалі. Лиш у 1830 році влада започаткувала денник «Киевские объявления», який виходив щороку, в січні, під час Київських контрактових ярмарків. До появи «Киевских губернских ведомостей» (1838).
Тим часом барон Альфред фон Юнк, вийшовши у відставку в чині поручика і поселившись у Києві, замислив заснувати тут власну газету. Першу заяву він подав у 1852 році, проте уряд не дав дозволу.
Альфред Олександрович не здався. Микола Лєсков у спогадах «Печерські антики» так характеризував його: «Це був справжній літературний маніяк, якого ніщо не могло зупинити: він все видавав, поки зовсім уже не було на що видавати». Йшлось і про вірші, і про водевілі, і про лібрето українськомовної опери про хитромудрого Грицька…
Зрештою, щоб реалізувати газетний проект, потрібно було добряче поповнити скарбничку. І барон став «командувачем волів», як сам іронізував. Тобто під час Кримської війни пішов чумакувати: постачати провізію і воду в Севастополь. Такою була в економічно і технологічно відсталої імперії «логістика»…
До речі, барон-чумак став фольклористом. У 1856 році побачила світ його публікація «Українські чумацькі пісні з поясненнями». А в петербурзькій «Северной пчеле» з’явилися його дорожні нотатки, які можна вважати краєзнавчими. Звичайно, про розгром російської армії європейськими союзниками і турками він аж ніяк не міг писати для консервативної газети – негласного органу жандармського відділення імператорської канцелярії…
На щастя фон Юнка (і не тільки!), через два роки Київський навчальний округ очолив славетний Микола Пирогов. Літератор заручився моральною підтримкою всесвітньо відомого хірурга, вченого, педагога і публіциста. Завдяки попечителю округу ідею барона схвалив генерал-губернатор Іларіон Васильчиков, який мав імідж князя-ліберала. Кінець кінцем, уряд надав дозвіл на видання місцевої газети з правом виходу двічі на тиждень і неперіодичного літературного додатка.
ОПОНЕНТ ШОВІНІСТИЧНОГО «КИЕВЛЯНИНА»
Таким чином, цього року минає 165-літній ювілей «Киевского телеграфа» – прапрабатька київської неурядової преси. Висловлюючись по-науковому, варто зазначити, що газета входила в контекст двох культур – російської і української.
У літературному розділі та неперіодичному додатку «Литературное прибавление» Альфред фон Юнк і його співредактор Микола Чернишов популяризували творчість Миколи Гоголя, Олександра Островського, Миколи Некрасова, зокрема його поему «Кому на Русі жити добре». Якимось чином у 1864 році в іронічній рубриці «Нас просили дізнатися» крізь тенета цензури проникло «наївне» запитання про суть роману «Що робити?» Миколи Чернишевського, який саме тоді був засуджений до каторги в Сибіру.
Водночас «Киевский телеграф» популяризував українську культуру в широкому смислі слова. Газета схвально відгукувалася про засновані в 1859 році студентами університету під егідою Пирогова недільні школи для «простого люду». А вони ж вели уроки рідною мовою. Видання друкувало позитивні рецензії на драматичні твори українських письменників. Редактори відвели декілька номерів для оприлюднення етнографічних нарисів Каленика Шейковського «Про похорони в Подільській губернії» (1860. – № 17, 18, 24, 25, 26).
Окремо варто відзначити протистояння «Киевского телеграфа» шовіністичному «Киевлянину», Його заснував професор історії Віталій Шульгін «на урядові кошти» як «орган місцевої влади». Це він декларував у програмній статті, проголосивши девіз «Этот край русский, русский, русский!» (Киевлянин. – 1864. – № 1).
Узагальнено кажучи, «Киевский телеграф» виступав на захист національної ідентичності українства, самобутності нашої культури, окремішності української мови, яку «Киевлянин» вважав російським діалектом, «зіпсованим поляками».
Альфред фон Юнк помер у 1870 році. Вдова редагувала газету невдало. Зрештою, продала і видання, і друкарню Євдокії Гогоцькій – прихильниці українофільського руху. Настав радикально інший етап історії «Киевского телеграфа», вітчизняної журналістики і всього національно-визвольного руху в Україні (1874-1876).
ЗА ЩО? ЗА РОСІЙСЬКОМОВНУ УКРАЇНСЬКІСТЬ!
Гогоцька передала газету в руки членів патріотичного товариства «Громада». Номінальним редактором значився Олександр Сніжко-Блоцький. Але ідеологом та реальним керівником творчого колективу «Киевского телеграфа» став історик і літературознавець Михайло Драгоманов.
Крім нього, постійними авторами були етнограф Павло Чубинський, археолог Володимир Антонович, економіст Микола Зібер, природничник Сергій Подолинський, антрополог Федір Вовк, композитор Микола Лисенко, драматург Михайло Старицький. Із Петербурга дописував історик Микола Костомаров, зі Львова – статистик Володимир Навроцький.
Це суцвіття імен було добре відоме не лише в Україні і всій Російській імперії, а й у Центральній та Західній Європі. Кожен був висококласним фахівцем у своїй сфері і водночас – майстром публіцистики. Тим важливіше – україноцентричної, націєтворчої.
Отже, закономірно, що наклад «Киевского телеграфа», який до громадівського етапу не перевищував 1.000 примірників, у 1875 році зріс до 5.000. Варто мати на увазі, що за даними одноденного перепису, який провела комісія на чолі з Павлом Чубинським, у місті мешкало 116.774 осіб, у передмістях – 10.477. Зважаючи на тодішню багатодітність родин, більшість освічених і грамотних киян читала драгоманівський «Киевский телеграф».
Знаково, що в полеміці з професорським «Киевлянином» професура «Киевского телеграфа» спростувала міф про абсолютну російськомовність Києва. Навпаки, статистика засвідчила: місто і передмістя переважно українськомовні.
В «Австро-руських споминах» Драгоманов писав, що газета прагнула проповідувати ідеологію Кирило-Мефодіївського товариства. В Петербург полетіли доноси українофоба Михайла Юзефовича. Того самого, який, за спогадами Костомарова, в 1847 році відіграв роль провокатора і зрадив кирило-мефодіївців.
Юзефович надіслав імператору Олександру ІІ «Записку про загрозу українського сепаратизму» і став членом комісії з підготовки Емського указу про заборону українського Слова. Громадівці назвали акт «Законом Юзефовича» («Lex Jusephovicia»).
Прикметно, що Олександр ІІ Асвабадітєль звільнив українство від російськомовного «Киевского телеграфа» за «шкідливий напрямок…» І (цитую Емський указ мовою оригіналу) «на том основании, что номинальный редактор Снежко-Блоцкий слеп на оба глаза»!..
ПІСЛЯСЛОВО
- Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов [Скраю дописано: «Выслать из края с запрещением въезда в Южн. Губ. и столицы, под секретное наблюдение»].
Віталій Довгич.
Доцент у царині журналістики.