12 липня в Україні відзначають День Святих апостолів Петра і Павла. Свято, як і чимало сучасних празників, поєднує у собі релігійний та язичницький початок. Ця пора знаменує початок жнив і курс на осінь, закінчення кількатижневого посту. Якщо свято припадає на середу, то, за віруваннями гуцулів, варто очікувати хорошого року.
Релігійні корені свята Петра і Павла
Церква дала святим Петрові і Павлу звання первоверховних. Щира та сильна віра в Бога привела рибалку із Вифсаїду та вихідця з Тарсу до християнства. Петро, чиє ім’я із давньогрецької означає “скеля”, справді був незламним у своїх переконаннях. Учень Христа бачив його Преображення, першим під час шляху Ісуса на Голгофу визнав, що той є Божим Сином, а під час арешту Спасителя насмілився вихопити меч і відсікти вухо одному зі служників первосвященика. Але тричі, коли люди запитували, із ким він прийшов до будинку патріарха, Петро відрікався і не хотів визнавати, що із Христом. Однак гріх цей апостолові пробачили, а згодом він очолив першохристиянську громаду.
Віру Ісуса світом поширював і Павло, який до зустрічі зі Спасителем гонив християн. Його слово чули іудеї та язичники, раби та вільні, які населяли Палестину, Малу Азію, Середземноморські острови.
До Господа двоє проповідників відійшли в один день: Петра розіп’яли верх ногами, а Павлові відтяли голову. Таку кару вони понесли за те, що ревно служили Всевишньому. Тому, мабуть, люди з особливою повагою вшановують Христових учнів. Не лише моляться до них, просячи заступництва. У багатьох селах досі до цього свята білять хати, оздоблюють рушниками стіни, прибирають на подвір’ях, а на саме 12 липня чатують сонце, видивляються у снах коханого та заплітають коси берізкам.
Традиції на свято Петра-Павла в Україні
Щасливчиком вважали того, кому вдалося побачити, як усіма барвами грає на світанку сонце. Після такого початку дня, здебільшого, дівчата, завивали берізку. До дерева, що його шанують і на Трійцю, йшли із піснями, брали три гілки та заплітали у косу, яку завивали або червоною стрічкою, або міцною травою. Через три дні юнки навідувалися, аби побачити, що віщує їм плетиво. Якщо воно не розпустилось, то бажання, яке вони загадали напередодні, збудеться.
Якщо ж у цей день пара хотіла влаштувати весілля, то це їм робити не радили, вважали поганим знаком.
Що ж до любителів попрацювати, то в поле їм також не варто було виходити. Кажуть, що саме 12 липня колосся набирає своєї сили та наповнюється, тому потривожити його було рівноцінним позбавити себе щедрого урожаю пшеничних, ячмінних, вівсяних…Проте господині, яким у цей день таки кортіло до чогось взятися, могли гуртом «заполіскувати дійниці», тобто годувати корів травами із жовтим цвітом, мовляв, щоби таким було і молоко. Цей обряд, здебільшого, прижився на Сході країни.
Страва дня
Петро й Павло вважалися покровителями скотарів, тому до свята для пастушків обов’язково пекли мандрики (мандриґи) із сиру.
Сир з кислого молока — давній кулінарний винахід. Згадки про нього зустрічаються у старовинних культурах. В Україні кисломолочний сир готують і для повсякденного, і для святкового харчування. На Петра обов’язково пекли сирні мандрики. У різних регіонах вони мали різні варіанти, але основною формою цього печива були пампушки з пшеничного борошна, сиру, яєць, масла. Про їхню назву розповідали легенду.
Начебто, коли святі Петро й Павло мандрували світом, їхньою головною їжею були саме мандрики. І. Котляревський теж згадує петрівські ласощі:
Ковбас десятків з три Латину, Лавинії к Петру мандрик.
Після Петра вже переставала кувати зозуля, тому говорили: «Зозуля мандрикою вдавилася». За легендою, вона була покарана. Колись їй вдалося вкрасти мандрику у святих, і печиво не принесло їй користі. Тепер після Петра зозуля мовчить.
Почути кування зозулі після Петра вважалося лихим знаком, тому говорили: «Нехай зозуля кує до Петра, а на Петра ми її мандрикою вдавимо».
Мандриками розговлялися після повернення з церкви; роздавали їх дітям, які відвідували цього дня всіх родичів і сусідів; наділяли пастухів і підпасків. Вірили, що з’їдена на Петра мандрика рятуватиме людину від лихоманки протягом року.
Пастухи до свята зберігали незайману ділянку луки чи лісу, де залишалася особливо соковита трава. Коли на Петра корови, кози й вівці добре напасалися на паші, то це мало віщувати всіляке добро. Бички мали б гарно набирати вагу, корови, кози й вівці давати багато молока, і взагалі худоба після цього повинна була добре плодитися. Часто пастушки, зібравши ранком мандрики та інші харчі й вигнавши скотину на пасовисько, в обід влаштовували бенкет: розкладали багаття, смажили сало, діставали огірки, часник, хліб і їли все це, закусуючи мандриками.
Прикмети на Петра і Павла
Якщо зозуля куватиме після 12 липня, то напророкує пізню зиму. Якщо ж вона замовкає ще за тиждень до Петра і Павла, то снігу й морозів слід чекати вже восени.
Якщо на Петра один дощ – врожай непоганий, два – добрий, а три – багатий.
Дощ на Петра і Павла – вродить жито.
Петрівки холодні – рік голодний.
Як на Петрів день – спека, то на Різдво – мороз.
По Петрі та й по теплі.
На Петра – вода тепла.
Петрівка минає – половини літа немає.