Уривки з розділу ІІІ “Українська нація“.
Національна психологія москвинів відмінна від нашої відсутністю високорозвиненого культу землі. Серед московського селянства сильні ще рештки культури кочовиків і мисливців. Їхній нахил до бродяжництва призводить до того, що вони, напливаючи в Україну, стають тут конкурентами українців в різних галузях господарського життя і підтримувані владою, витискають з цих галузей українців.
З усього сказаного можна зробити ряд важливих висновків:
1. Українська нація має за собою більш як тисячолітній шлях розвитку, має виразно окреслену , глибоко оригінальну духовність.
2. Українська нація не має з московською ні кровного родства, ні спільних історичних початків, ні спільної генези культури.
3. Українська духовність не тільки відмінна, але часто прямо протилежна московській духовності. Наше поневолення пояснюється недоліками нашої національної вдачі, недоліками, які вправно вміли використати наші вороги, щоб опанувати наші землі.
Ми індивідуалісти. Сама по собі ця риса…..має багато позитивного. Але крайні вияви індивідуалізму приводили до трагічних наслідків у нашій історії. Другою істотною хибою нашого національного характеру, що завжди дошкульно відбивалася на нашій долі, була наша терпимість, наша гуманність у відношенні до ворогів. І це давало змогу ворогові знову набрати сил, і з подвоєною енергією починати наступ проти нас. Якщо ми наділені великодушністю, то наші вороги наскрізь пройняті жорстокістю, і це дає їм перевагу над нами.
Протягом останніх півтораста років прищеплено нам почуття нашої меншовартости проти росіян. Інколи людина цього ясно не висловить, але почуття меншовартости десь глибоко в душі сидить у неї, виховане настирливими впливами російської школи, публіцистики і ходячими переконаннями росіян, що накидають ці переконання українцеві.Ясно, що людина, перейнята зневірою в культурнотворчі сили своєї нації, не здатна морально виправдати українських претенсій на самостійну державність і тому не знаходить в собі достатньої рішучости обстоювати цю ідею державности. В щоденній буденній практиці почуття неповновартісності відомо дає себе знати, коли українець у місті, забуваючи що він є єдиним повноправним власником української землі і має право на все класти печать свого духу, говорить російською мовою, до якої колись його самого, чи його батьків, силоміць приневолено.
Духові якості українського народу дають йому абсолютне, безперечне право на власну державність. Але багатотисячна історія людства показує, що моральне право, яке б воно безперечне не було, нічого не варте, якщо не підтримується силою. Для того, щоб мати свою державність, треба любити боротьбу, треба бути войовничим і твердим, як кремінь. Наші предки мали всі ці якості.