Вистава Ореста Огородника “Останній гречкосій” у виконанні Народний аматорський театр «Відгомін» клубу с. Смиківці. Режисер Юрій Ліский
Сільські театри є відображенням стану найменших громад, їхнього сприйняття свого життя і світу загалом
Політика українізації, яка проводилась у 20-х роках минулого століття на тлі віри національних комуністів в те, що з Московією можна жити по-братерськи, сприяла, зокрема, розквіту театрального життя. Українці потягнулись до театру як до свіжого подиху свободи. І вже наприкінці 20-х років в країні функціонувало три театральні трести, які нараховували загалом 92 театри різних форм і типів. Третина з них була народною, тобто це об’єдналися таланти із селян, робітників в театральні трупи та натхненно ставили п’єси визнаних класиків, нових авторів та навіть робили власні постановки.
А якщо брати до уваги аматорів, то, як писав тоді журнал «Сільський театр» (виходив з 1925 по 1931 рік), їх нараховувалось на теренах України майже півмільйона. Шістнадцять тисяч сільських і робітничих драмгуртків лише за 1930 рік поставили 500 тисяч вистав, на яких народним артистам аплодували 7 мільйонів глядачів. Виступи таких колективів планувались відповідно до сезоності робіт в сільському господарстві, бо під час посівної чи збирання врожаю артисти виконували свої буденні ролі на полях.
До речі, переважна більшість вистав йшла українською, а сільських театрах звучала лише рідна мова.
Скільки театрів в Україні зараз? За офіційними даними, у 2015 році їх існувало 113. А ще в 2010 на 20 відсотків було більше. Але це — без врахування аматорських, тобто сільських, театрів, які існують нині лише на ентузіазмі їхніх керівників та сподвижництві учасників.