10 травня, на 89 році пішов з життя перший президент Незалежної України Леонід Макарович Кравчук.
Суперечлива постать, якого кидало в різні політичні утворення, але для якого Україна була понад усе. Українець, який російською говорив із жахливим акцентом, волинянин, з вродженою селянською розважливістю, дипломатичністю і хитрістю. Компартійний діяч, зав.ідеологічним відділом ЦК КПУ, у 1990 – Голова Верховної Ради України, який після путчу вийшов з компартії і, як голова ВР, 16 липня 1990р поставив на голосування розроблений Народним Рухом Акт проголошення Незалежності України.
Колишній партійний функціонер виявився далекогляднішим, мудрішим, ніж його колеги.
Бо відправним пунктом його діяльності були інтереси України. Ще у жовтні, разом з голодуючими студентами в «Революції на граніті» ми скандували «Геть Масола й Кравчука!», а вже 1 грудня 1991р. більшість українців обирають його першим Президентом Незалежної держави – бо він розумів глибинні процеси, які відбувалися у суспільстві і Світі і вмів швидко на них реагувати.
Хто б що не казав, а саме він розвалив радянський союз, якому він служив стільки років. Але гострий аналітичний розум шахіста дозволив прийняти доленосне рішення, зрозумівши, що радянський лад наскрізь прогнив, від нього треба відмежуватися, втекти, а в України з’явиться унікальний шанс стати, нарешті, незалежною державою. І, спираючись на волю народу на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991, питання якого про незалежність було поставлено так, що відповідь була однозначною,- вже через тиждень, Кравчук підвів Єльцина і Шушкевича до підписання «Біловезької угоди» про припинення існування срср…
Одразу було прийнято низку законів, які фіксують атрибути незалежності: враховуючи гіркий досвід Грушевського, він законодавчо створив структуру української армії; було затверджено державний кордон, встановлювалися дипломатичні зв’язки- вже в 1-й рік – зі 130 державами Світу; затверджено Державний Гімн, Прапор і Герб – тризуб; підписано Гельсинський акт про непорушність кордонів і відсутність територіальних претензій до інших країн.
Альтернативи європейському вибору він не бачив, саме тому прагнув продемонструвати миролюбність українців як справжніх європейців. Європейців які мають зайняти чільне місце у європейській родині. Україна приєдналася до МВФ і Світового банку, бере участь у ОБСЄ…
Але росія ніяк не хотіла відпускати Україну – заборгованість по енергоносіям зростала, економіка молодої держави ще не мала тієї структури і тих зв’язків, які допомогли б справитися з падінням… Відмова в рахунок боргів від ядерної зброї ТОДІ була виправданою, вона вкладалася в систему європейських цінностей довіри і знімала витрати на утримання… Та й «кнопка» знаходилася в москві… Аби ж тоді знати…
За рік до початку повномасштабного вторгнення він дуже жорстко говорив про росію, якій треба давати опір…
Наче передбачав…
Мудрий досвідчений політик, рівня якому важко знайти…