Лісабонський протокол засвідчив без’ядерний статус України!

16 липня 1990 року було прийнято Декларацію про державний суверенітет України. Декларація передбачала прагнення країни стати в майбутньому нейтральною державою, котра дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти й не купувати ядерної зброї.

У той час на території України знаходилося, за різними даними, від 1200 до 2100 ядерних боєзарядів стратегічного призначення та від 2500 до 4200 тактичних ядерних боєзарядів.

Для порівняння, згідно з Договором про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1), який США та СРСР підписали 31 липня 1991-го, Радянський Союз мав скоротити свій ядерний арсенал до 6-6,5 тис. боєголовок. 18 квітня 1992 року Україна й РФ підписали Угоду про порядок переміщення ядерних боєприпасів з території України в Росію.

Лісабонський протокол передбачав, що до осені 1992-го Україна передасть північному сусіду всю тактичну ядерну зброю

А до весни 1999 року відбудеться гарантоване повне вивезення стратегічних міжконтинентальних балістичних ракет.

23 травня 1992 року Україна разом з Росією, Білоруссю і Казахстаном підписують зі США додатковий так званий «Лісабонський протокол» до СНО-1, таким чином стаючи його учасниками як самостійні держави. При цьому РФ підписала документ як ядерна держава, а решта три республіки колишнього Союзу — як неядерні.

Нарешті, 5 грудня 1994-го був підписаний Будапештський меморандум. До кінця 1996 року ядерної зброї не залишилося ні в Україні, ні в Білорусі, ні в Казахстані.

Враховуючи кількість боєголовок країна відмовилася від збройового плутонію та урану загальною вартістю близько $40-60 млрд. Весь цей арсенал перебував на території України в момент підписання Меморандуму.

Натомість Україна отримала гарантії безпеки від держав — учасниць Ядерного клубу, в тому числі Росії.

Цікаво, що згодом про вартість вивезеної ядерної зброї зі своєї республіки заговорив і президент Білорусі Олександр Лукашенко. У 2010 році він назвав відмову від ядерного арсеналу «жорстокою помилкою». З рештою він додав: «Не можна було (цього робити), це найбільше надбання, це дорогий товар, який ми, врешті-решт, повинні були пристойно продати».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.