Фонограф зафіксував голос Лесі Українки! Як це відбулося?

ДОВІДКОВІ МАТЕРІАЛИ ДО ЕКСКУРСІЙ ТА ЛЕКЦІЙ

ПРО МУЗЕЙНІ ЕКСПОНАТИ

Наукового співробітника Захаркіна М.С.

На Всесвітній виставці 1889 року в Парижі серед численних цікавих експонатів особливо вирізнявся один, що привабив надзвичайну увагу публіки. В машинній галереї павільйону електричних машин і приладів, серед багатьох винаходів Т.А. Едісона на особливих столах стояли скриньки з червоного дерева, в яких знаходились складні та дуже витончені апарати, від яких відходили довгі каучукові трубки. Кожна така трубка на іншому кінці розгалужувалась на декілька (до шести) трубок меншого діаметру. Кожна з них в свою чергу поділялась на дві коротші і ще більш тонкі трубки з наконечниками з китового вуса¹. Біля цих експонатів збирались великі черги відвідувачів виставки. До кожного апарата допускались групи по шість осіб. Відвідувачі вставляли у вуха наконечники і слухали передачу з цього апарата: вона була дуже чистою, виразною і настільки схожою на справжню людську мову, що у деяких слухачів виникали сумніви – чи не одурюють тут наївних людей що вірять у дива. На деяких апаратах звучала музика і можна було послухати гру симфонічного оркестру, будь якого музичного інструменту чи голос співака. Інформаційні матеріали та ілюстровані путівники по виставці зазначали, що запис людської мови і музики, на фонографах Едісона, був здійснений незадовго до виставки і що він може зберігатися дуже довго, допоки не знищиться матеріал валиків, на які нанесено запис. Так відбулася перша презентація оновленого фонографа Едісона².

Фонограф на той час вже не був новиною. Багато відомих фізиків працювало над цією темою³. Але тільки Едісон зміг досягти успіху, тому що про досліди із записуванням звуку і його репродукції, проведених Едісоном, більшість знала. Перші зразки фонографа вже демонструвались раніше. Ще в 1877 році Едісон отримав патент на цей винахід. Але знадобилось ще сорок років наполегливої праці, щоб вдосконалити прилад, виправивши всі його недоліки, і знайти для нього місце в житті.

Едісон ставився до цього свого винаходу з великою любов’ю і називав його “найулюбленішим ”. Газетному кореспонденту, що приїхав в 1877 році у Менло – Парк ( Нью – Джерсі. США), він сказав: “ Я винайшов багато машин, але ця, – і він з ніжністю поклав руку на фонограф, – моє останнє дитя. Я сподіваюсь, воно виросте і буде мене підтримувати в старості ”. “Останнє дитя ” – це останній на той час винахід.

Едісон не ставив перед собою спеціальне завдання створити апарат що розмовляє. Він прийшов до цієї ідеї в наслідок спостережень, зроблених під час робіт в галузі дротового зв’язку. В 1877 році Едісон створив вугільний телефонний передавач. Цей винахід приніс йому значні кошти на працю над новими винаходами. І в цей час винахідник працював над вирішенням проблеми вдосконалення свого телефона, а саме – запису розмови. У цьому випадку телефон отримав би навіть деякі переваги перед телеграфом.

Завдання полягало в тому, щоб знайти спосіб звукозапису та його відтворення. Едісон почав експерименти, але його повна глухота⁴ стала на перешкоді. Потрібно було створити такі умови дослідів, за якими цей факт не заважав би йому. Тоді до діафрагми⁵ приймального апарата він прикріпив коротку голку із затупленим вістрям, що рухалась при коливаннях діафрагми. Якщо тримати палець біля вістря голки, то її натиснення, а іноді навіть уколи, могли свідчити про те що сигнал передано. Ці досліди навели Едісона на цілком логічний висновок: дія, яку голка проводить на палець, вона може проводити і на паперову стрічку, і на стрічці залишаться сліди запису мови⁶.

В книзі лабораторних записів під датою 18 липня 1877 року зафіксовано початок цих дослідів, котрі проводились з парафінованим папером. Потім він замінив папір циліндром (валиком), огорнутим дуже товстою олов’яною фольгою, який треба було обертати вручну. У першому фонографі голка рухалась разом з діафрагмою в верх і в низ; таким чином, канавка (звукова доріжка) складалася з виступів і западин. Такий звукозапис мав властивість відтворення. Для цього, з іншого боку циліндра була мембрана із сталевим вістрям. Сама мембрана складалася із рослинного пергаменту. На неї одягався рупорний конус, зроблений з картону.

При записі та відтворенні обертання вели зі швидкістю близько 1 об/ хв., при цьому за одне обертання канавка (звукова доріжка) на циліндрі отримувала зсув близько 3 мм. 24 грудня 1877 року Едісон подав патентну заявку на фонограф і 19 лютого 1878 року отримав на нього U.S. Patent № 200521⁷.

Перший екземпляр фонографа, виготовлений співробітником Едісона Джоном Крюзі⁸, був готовий 6 грудня 1877 року. Незабаром один прилад, як зразок, був доправлений в редакцію журналу “Scientific American”. Перші фонографи були ще незграбними приладами, котрі могли викликати сумніви в їх користі. Але Едісон розраховував на безумовну можливість вдосконалення цього приладу. Він організує “Edison Speaking Phonograph Company” і в січні 1878 року влаштовує виставку фонографів. 18 квітня 1878 року Едісон демонстрував фонограф на засіданні Національної Академії наук у Вашингтоні, а потім президенту Хейесу і видатному американському фізику Джозефу Генрі.

В Америці заговорили про фонограф. З метою його популяризації, Едісон опублікував в травні і червні 1878 року статтю в журналі “North American Review”, з переліком можливих застосувань цього приладу:

• Диктовка листів без застосування стенографії;
• Видання фонографічних “книг ” для осіб, що втратили зір
• чи сліпі від народження;
• Вивчення ораторського мистецтва;
• Відтворення музики;
• Запис родинних виступів, спогадів, голосів рідних та ін…;
• Виготовлення музичних скриньок та іграшок;
• Годинник що говорить подаючи розбірливі словесні
• сигнали;
• Правильна передача фонетики іноземних мов;
• На допомогу школам: повторення пояснень вчителя та ін…;
• Поєднання з телефоном – для запису передачі при відсутності викликаного абонента, для ретрансляції та інших завдань зв’язку.

Дійсно, можливості фонографа були різноманітні. Спеціалісти могли б цей перелік розширити та доповнити. Наприклад, відомий піаніст Антон Рубінштейн схвально казав про фонограф; на його думку, виконавці музичних творів повинні завжди користуватися ним та частіше прослуховувати власне виконання, записане на фонографічні валики, від яких не сховається жодна фальшива нота, жодна детонація у голосі.

Великий інтерес викликав фонограф і в Європі, зокрема, на Паризькій виставці 1878 року. Уїльям Пріс в січні того ж року демонстрував і доповідав про нього в Королівському інституті у Лондоні; професор Флемінг Дженкін виготовив за описом модель фонографа та зробив про нього доповідь в Единбурзі.

Перша половина 1878 року пройшла у випробуваннях різних модифікацій фонографа. Робились досліди з використанням замість валика платівки⁹ зі спіральними канавками, тому що фольгу легше накладати на площину, а ніж на циліндричний валик. Однак при цьому було виявлено, що в центральній частині диску якість відтворення погіршувалась, і цю ідею довелось відкласти. Обертання валика в ручну, як при звукозаписуванні, так і при репродукції, не могло провадитись з постійною кутовою швидкістю, і тому був сконструйований пружинний заводний механізм.

Під час свого перебування в Парижі в 1878 році Едісон виступив з доповіддю про фонограф в Академії наук, потім демонстрував його і в інших країнах. Але після виставки 1878 року Едісона більше приваблює тема розробки електричного освітлення і тому він майже не приділяє уваги подальшому вдосконаленню фонографа.

Треба визнати що фонограф того часу мав серйозні вади. Так, наприклад, звуки мови відтворювались з носовим відтінком і дуже тихо (щоб послухати, треба було нахилитись до самого апарата), шиплячі звуки а також “с”¹⁰ і “о” передавалися неясно. Та розібрати мову було цілком можливо, хоч тембр голосу трохи викривлювався. При повторному використанні олов’яних фонограм відтворення звуку погіршувалось. Транспортування фонограм було, по суті, неможливо. Було чимало інших недоліків, пов’язаних з неможливістю отримати за допомогою руків’я рівномірного обертання циліндра як при звукозапису, так і при відтворенні, тому вже на Паризькій електричній виставці 1881 року фонограф Едісона не викликав особливої цікавості. В наступні роки Едісон витратив на досліди близько 3 мільйонів доларів¹¹, перш ніж вдалося отримати апарат, здатний записати і відтворити музику цілого симфонічного твору так, щоб вона не відрізнялася від справжнього оркестрового виконання.

В процесі вдосконалення фонографа (по 1888 рік) Едісон дійшов висновку, що олов’яна фольга не цілковито підходить для процесу звукозапису. Він починає досліди з воском, яким припускав покривати поверхню валика¹². І винаходить рецепт і спосіб складання такої комбінації з різних сортів воску, при якій запис приводився без викривлень; однак запис обходився дорого, а восковий шар кришився. Випробувано було і стеарин, що мав достатню твердість, щоб не руйнуватись. Результати дослідів давали надію, але отримати повний успіх все таки не вдалося, та винахідник не втрачав надії. Хоч в газеті “New York World” від 6 листопада 1887 року Едісон писав про фонограф в тому конструктивному виконанні, яке він тоді мав: “Прилад важить близько 100 фунтів і коштує дуже дорого. Добути з нього хоча б найменший зиск ніхто не може, крім осіб, що мають спеціальні знання. Слід, що залишає сталеве вістря на олов’яному листі, зберігається недовго. Я особисто не дуже сподіваюсь побачити колись фонограф у настільки вдосконаленому вигляді, щоб він здатен був добре записувати мову і потім відтворювати її виразно і розбірливо. Але я впевнений, що якщо це не вдасться мені, то вдасться наступному поколінню. Сам я перестав працювати над фонографом тому, що впевнений, я посіяв зерно; тепер я займаюсь електричним освітленням ”.

Однак, через півтора роки – 27 квітня 1889 року Едісон вже демонстрував значно вдосконалений фонограф в Парижі а Академії витончених мистецтв, де апарат досліджувала комісія за участю відомого композитора Шарля Гуно, професора Янсена, герцога Омальського та ін…Як же за такий короткий термін Едісон вирішив таке важке завдання?

В ці роки відбувались наступні події. Два співробітники Volta Laboratory Co¹³ Олександра Грехема Белла у Вашингтоні: Чічестер Олександр Белл (його син) і Чарльз Самнер Тейнтер¹⁴, починаючи з 1881 року займалися вдосконаленням фонографа. 27 липня 1885 року вони подали патентну заявку на машину що говорить, під назвою “Графофон” Замість олов’яної фольги, на якій сліди запису були слабкі та легко руйнувались, вони застосували суміш з різних сортів воску, в тому числі звичайного щільникового бджолиного До якого для надійності додавався твердий віск з листя карнауби¹⁵. Ця суміш наносилась на циліндр і ретельно пригладжувалась на станку. Записувальна голка рухалась вертикально вгору і в низ по канавці (звуковій доріжці), як і в приладі Едісона, але вона заглиблювалась в саму воскову канавку (звукову доріжку) і там награвійовувала слід. Голка у приладі Едісона була встановлена жорстко, а в графофоні Белла і Тейнтера вона могла “плавати ”, не відскоблюючи матеріал.

В травні 1886 року¹⁶ вони отримали патент на графофон. Для обертання циліндра з постійною швидкістю в ньому був електродвигун, що було значно краще і доцільніше, ніж ручне обертання у фонографі Едісона. Обидва винахідники визнавали за Едісоном пріоритет винаходу машини що говорить, а свою роботу розглядали лише як вдосконалення фонографа і розвиток його ідей. Звернулись до Едісона з пропозицією передати свою роботу і домовитись про спільну комерційну експлуатацію, бо графофон також був ще недосконалим приладом, але звучав значно краще, ніж фонограф з олов’яною фольгою. Вони погодились навіть на те щоб прилад не носив назву “графофон” . Однак Едісон поставився до цієї пропозиції різко негативно, вважаючи, що нічого нового, крім способу кріплення записувальної голки, в роботі Белла і Тейнтера не було, і відмовився від будь – яких переговорів. Тому вони продали в 1887 році свій патент “American Graphophone Company” організованої для виробництва диктувальної конторської апаратури. Ця компанія відкрила у Лондоні свою агенцію для Європи. Едісон телеграфом передав розпорядження своєму повіреному в Лондоні Гуро не мати жодних справ з представниками агенції Белла і Тейнтера. Він не бажав йти на жодні поступки і заявив, що позиватись до суду не буде тому, що створить більш досконалу машину що говорить. Після двох років завзятої праці із дослідної майстерні Едісона вийшов цілком досконалий тип фонографа. Це було безперечно велике досягнення в галузі звукозапису. Експерт Академії витончених мистецтв професор Янсен сказав, що фонограф Едісона “вирішив одне з найважчих завдань, які тільки міг поставити людський розум ”¹⁷

Що ж було зроблено нового протягом цього важливого етапу робіт Едісона над фонографом? Він вдосконалив валики, процес запису , відтворення і відновлення звуку.

В своєму патенті 1878 року Едісон, перераховуючи матеріали для валиків, вказав воскові суміші. За допомогою хіміка Ейльсуорта Едісон виготовив суміш що накладалась на порожнистий циліндр шаром завтовшки 6 – 7 мм; при цьому канавки (звукові доріжки) можна було розмістити більш тісно. Записуюче знаряддя було зроблено більш твердим і залишало в канавках (звукових доріжках) сліди у вигляді виступів і западин. Було вдосконалено і набуло гнучкості встановлення голки (“плаваюча голка ” (запозичення з графофону Белла і Тейнтера))Так глибина запису в канавках (звукових доріжках) була не більше 0,025мм., таким чином стало можливим багаторазове використання валиків, якщо видалити тонкий шар для запису.

Питання про розмноження записів довго не вдавалося вирішити, тому що восковий шар був електронепровідний і для виготовлення копій з матриці не можна було застосувати гальванічні методи. Тільки через декілька років у лабораторії Едісона було винайдено метод осідання на віск металічної плівки у вакуумі: від розряду високої напруги у вакуумі, де знаходилась матриця, випаровувалось золото, яке потім осідало у вигляді тонкої рівномірної плівки на матриці яка, в цей час, оберталась. На цю електропровідну плівку вже можна було наростити гальванічним шляхом будь – який інший метал. Після видалення воску залишався твердий негативний відбиток, з якого можна було виготовити будь – яку кількість позитивів.

Едісон також перейшов на обертання фонографічного циліндра електродвигуном; для того щоб це обертання було більш рівномірним¹⁸, на валу двигуна був встановлений відцентровий регулятор і реостат. Усунув такі вади, як деренчання звуку від дряпання голки при записі, шкідливу дію стружки на восковому циліндрі, викривлення правильності канавок (звукових доріжок), затуплення звукозаписувальної голки, гудіння від роботи електродвигуна. До кінця 1888 року Едісону вдалося довести фонограф до відносної досконалості. Але йому заважали не тільки технічні проблеми, були також і патентні судові позови між Едісоном і “American Graphophone Company” що особливо загострилися у 1888 році. Але питсбурзький мільйонер Ліппінкотт, купивши контрольний пакет акцій “American Graphophone Company”, залагодив цю проблему, і почав переговори з Едісоном про купівлю його патентів на фонограф¹⁹ і, на початку 1888 року, купив їх за 500 тисяч доларів. Ліквідувавши “American Graphophone Company”,14 липня 1888 року Ліппінкотт заснував “ North American Phonograph Company”. Патентні суперечки закінчилися. Та Ліппінкотт, як і Едісон, вважав що фонограф може бути тільки конторською диктувальною машиною. Тому ця компанія у 1890 році збанкрутувала коли Ліппінкотт помер. Тоді єдиним її власником став Едісон, як головний кредитор на той момент.

Вирішальне значення у долі фонографа мала Паризька виставка 1889 року де ці прилади викликали велике захоплення²⁰. Серед відвідувачів що їх слухали були: президент Франції Карно з родиною, принц Уельський (майбутній король Великобританії Едуард VII) і принцеса Уельська, князь Монако та ін…

Уповноважений Едісона в Лондоні Гуро також експонував модель вдосконаленого фонографа на виставці в Кришталевому палаці²¹. Він записував голоси багатьох видатних діячів: прем’єр-міністра Великобританії²² Уїльяма Юарта Гладстона, письменників Альфреда Теннісона, Роберта Браунінга; В Німеччині Гуро демонстрував фонограф імператору Вільгельму ІІ і російському імператору Олександру ІІІ що гостював тут; у Відні – імператору Францу – Йосипу, де також записував фортепіанні твори Йоханеса Брамса у виконанні автора, оперні арії у виконанні Енріко Карузо. Записував виступ канцлера Німеччини Отто фон Бісмарка, який казав що фонограф – небезпечна річ для дипломатів, але він стане дуже корисним, коли дипломати почнуть говорити правду.

Після цієї виставки можна було розраховувати на комерційний успіх фонографа, особливо від запису музики для прослуховування в домашніх умовах і громадських місцях. Та Едісон непохитно вірив майбутнє фонографа тільки як конторської диктувальної машини, і тому свідомо заважав розвитку музичного направлення у використанні фонографа. Деякі філії “ North American Phonograph Company” дуже обережно проявили ініціативу в цьому напрямку і це дало відчутні прибутки, зокрема, встановлення монетних автоматів (nickel – in – slot)²³ для прослуховування фонографів в людних місцях приносило в середньому до 50 доларів прибутку на тиждень, а в окремих випадках навіть до 125 доларів. Але фонографи були ще дуже дорогі – 150 – 200 доларів. Попит на записи як класичної так і легкої музики відчутно зріс; і потрібно було організовувати виробництво циліндрів із музичними записами. Едісон був незадоволений, але розумів що прийдеться йти на поступки, комерційний попит виявився сильнішим за його принципи і переконання²⁴, тому він вирішив створити спрощений і більш дешевий тип фонографа.

Перш ніж почати працювати над спрощенням, Едісон вирішив ліквідувати непотрібну йому “ North American Phonograph Company” і 30 її філій , і в 1894 році вона знову збанкрутувала. За американськими законами, через банкрутство компанії, Едісон не мав права два роки продавати фонографи. Створений в 1894 році графофон типу “Grand” коштував вже 75 доларів, і відроджена “American Graphophone Company” , почала проявляти помітну комерційну активність.

Успіх фонографічних музичних звукозаписів у виконанні популярних співаків призвів до появи нових моделей фонографа. У Франції з’явились фонографи зі збільшеною швидкістю обертання. Звукозаписувальна голка рухалась у такій моделі від центру до краю. У Швейцарії стали виробляти маленькі переносні фонографи. Брати Шарль та Еміль Пате почали розвивати звукозаписувальний бізнес, і до кінця 1890-х років на їх підприємстві працювало понад 200 працівників. У Швейцарії стали виробляти маленькі переносні фонографи. Почали виникати підприємства з виробництва фонографів у Німеччині та Італії де винахідник Джанні Беттіні запатентував мікрофонограф…

З’явився фонограф і в Російській імперії. В той час його показували в цирку як загадку природи. Потім почалися виступи за гроші, що скінчилися тим що один з перших власників “говорящей механической бестии” виплатив великий грошовий штраф і був засуджений на 3 місяці в’язниці, за показ апарату без дозволу на це. Але вже у 1879 році в Московском музее прикладных знаний (зараз Политехнический музей) відбулася успішна презентація фонографа. Після неї, в Москві російський підприємець німецького походження Ріхард Якоб відкрив першу публічну студію звукозапису, і почав тиражувати валики із музичними записами на комерційній основі.

Російська інтелігенція і науковці із задоволенням користувалися цим приладом. Граф Лев Толстой наговорював на фонографічні валики свої твори для розшифровки секретарям. Мандрівник Микола Міклухо-Маклай під час своїх подорожей архіпелагами Тихого океану записував голоси тубільців.

В цей час, паралельно зі здешевленням виробництва фонографа Едісон, щоб витримати конкуренцію з грамофоном Еміля Берлінера, продовжує його вдосконалення. В квітні 1908 року в лабораторії Едісона була розроблена спеціальна суміш для валиків під назвою “Амберол”²⁵. Це дозволяло наносити 200 канавок (звукових доріжок) на одному дюймі довжини валика (замість попередніх 100), що подовжило звучання програвання валика до чотирьох хвилин²⁶. На валиках вкритих амберолом²⁷, Едісон робив записи арій у виконанні артистів Паризької опери та інших знаменитих вокалістів. Цілком можливо що, не раз буваючи в Європі, такі записи могла чути і Леся Українка…

Кобзарська пісня на той час стиралася з пам’яті українського народу… Але цьому, нажаль, сприяла не тільки влада²⁸… Ще підчас царювання Миколи І кобзарів: “нещадно переслідували і сікли“.²⁹ В 1870-х роках влада заборонила жебрацтво. Під цю статтю підвели і кобзарів та лірників хоч вони і не були жебраками. Почалося ще жорстокіше переслідування народних співців і музикантів. Їм не дозволялося з’являтися у великих містах, вільно співати і та грати на ярмарках…

Кобзар Опанас Барь згадував: “Ех, що нам усюди буває від тих городових, урядників, станових! І струни тобі на бандурі порве, і бандуру грозиться поламати, а посперечайся – то й у боки наштовха – не ходи та й годі! “Де ж я, ваше благородіє, того хліба шматок візьму? Адже додому його ніхто не принесе“. – “То й так, – каже, – здихай, а щоб не ходив, бо ніззя“ “Оце ще сей рік ми “дивуємось, що хоч з струментом іти можна, а то було боже храни“. Михайло Кравченко підтверджував: “Так од них і ховаємось, неначе, хай Бог милує, ми злодії які небудь або що. Як зачуєм, що йде або їде, то так куди влучив, туди й упав, аби тільки біда минула!“³⁰ Тому Опанас Сластіон з болем писав: “ Щоб провести в життя якусь, хоч би й до очевидності корисну і бажану думку або захід, як надзвичайно багато треба товкти про теє, і скільки часу пройде, щоб хоч почасти справдить подібні заходи. Ще в 1903 році, з осібної ініціативи д-ія Бородая, було привезено в Харків кілька фонографів… він клопотався, щоб організувати якийсь окремий комітет з досвідчених людей, та щоб сей комітет почав на тих фонографах вести записи різних українських мелодій та інших етнографічних матеріалів. Одначе-ж, ніякі заходи ні до чого не привели, – не тільки звичайні інтелігентні люди, але й найвидатніші наші музики не звернули на пропозицію д-ія Бородая ніякісінької уваги. Подумати тільки, що се було відразу після ХІІ-го археологічного з’їзду, на котрім співав думи ряд кобзарів, а де-хто з них, як от Гончаренко й інші – то й жили там-же у Харкові!.. Привезені фонографи валялись без ужитку, і ніхто, не хотів ними скористуватись! Розуміється, се можна пояснити тільки повним нерозумінням величезної наукової ваги таких записів.

Протяглось ще цілих п’ять років, поки виникла друга особиста ініціатива невідомого добродія про записування мелодій дум кобзарських, – і аж після цього один з тих занедбаних фонографів поїхав з Миргорода розшукувати старезного Гончаренка аж у Севастополь і там його спів записав!“³¹ Цим “невідомим добродієм“ була, як ми нині знаємо, Леся Українка. Вона добре розуміла що бездіяльність у цій ситуації матиме катастрофічні наслідки для української культури в майбутньому тому, що: “… Старі кобзарі вимирають, вже й так найславніший з них – Вересай – забрав свої співецькі скарби з собою в могилу ; молоді ж кобзарі, от-як Пархоменко, грають без стилю, навчаючись тексту з книжок, а голос добираючи навмання з власної фантазії, здебільшого недотепно. Очевидячки, дума кобзарська, сей оригінальний витвір нашого народного генія, що не має собі паралелі нігде в всім світі, вмирає. Невже він вмре без порятунку…”³² Микола Віталійович Лисенко також писав про: “мізерність зібраних матеріалів, які стосуються народних мелодій, за весь час етнографічної роботи з цього питання“ – і про те значення, яке мають бандуристи для музичного етнографа – “Величезна кількість матеріалу стародавньої поетичної народної творчості, загинула без вороття в силу тієї сумної обставини, що цією етнографічною роботою тільки відносно недавно стали займатись у нас на Україні. Якщо втрата ця така велика й помітна з убогого обсягу збірників наших кращих етнографів, то втрата мелодичного матеріалу ще більше… не записано і сотої частини, порівняно з текстом“ ³³

Тому в травні 1908 року Леся Українка разом з Климентом Квіткою виділили кошти і організували фольклористичну експедицію для записування мелодій українських дум у виконанні кобзарів. Опанас Сластіон писав: “Сим літом я одержав дуже цікавий лист від одної зовсім незнайомої мені людини. Лист писано з тієї нагоди, що якийсь другий добродій, (до якого часу він бажає зостатись невідомим) “хоче пожертвувати потрібну суму грошей на діло збереження для нащадків музики кобзарських дум” … щоб музика дум збереглася не тілько в мертвих нотних знаках, але в живій суті; щоб зберігся самий спосіб співання і всі найдрібніші відтінки виконання. “³⁴ “На сю ціль жертвував любитель народної старовини, якого шановне ім’я й доси мені не відоме 565 австрійських крон³⁵ за посередництвом і, мабуть, за спонукою панів Климентія і Ларісси Квітки (Лесі Українки), що разом із Опанасом Сластіоном зайнялися дуже дбайливо усією перепискою й улаштуванням екскурсії (фольклористичної експедиції. – М.З.)“

Експедицію очолив Філарет Колесса – відомий український фольклорист. Записи кобзарських дум і пісень він робив на фонографі. Сам прилад і робота на ньому виглядали так: “Сю машинку, зверху подібну до скриньки, зроблено так: з окола в їй єсть трубка, чи досить широка дудка, з рівними боками; в сю дудку йде гук, коли хто співа або говорить; дудка ніби приймає той гук, через те й зветься “прийманником“; в середині скриньки, проти кінця дудки є целулоїдна коробочка, так звана “мембрана“, що має з другого боку скляний шпиник; у мембрані стінки тонкі й дуже чутливі, а шпиник приходиться проти навоскованого валика; сього валика повертає осібний механізм з колісчатками ( з окола є для сього ручка, щоб крутити механізм³⁶). Отже коли хто співає в прийманну дудку, то гук, пройшовши крізь неї, своєю хвилею торкає коробочку-мембрану, з наклеєним на неї шпиником, і тоді він в залежності від сили хвилі, починає випіратись. Отже коли під його підставиться восковий валик, що швидко крутиться, то шпиник і врізується у віск або глибше або мільче і жене тонісіньку, як павутина, стружечку.“ після запису, коли валик вже прорізаний чи продряпаний до кінця; машинку припинено, дудку і мембрану знято. Щоб прослухати схоплену мелодію³⁷, треба наставить іншу дудку й іншу мембрану. Ся дудка вже значно більша (схожа на грамофонну трубу тому що фонограф тепер відтворює запис – М.З.), нова мембрана – (reproducteur), трохи більша від попередньої; тут замість гострого різця приклеєно скляний пиптичок з манісінькою круглою головочкою; вона вже не може різати воску, а вскочивши у вирізаний рівчачок, біжить по ньому, та тручись об його мікроскопічні боки, сама тремтить і передає своє тремтіння мембрані, а ся вже – вставленій трубі, з якої доволі ясно чутно те що зараз проспівав кобзар.“³⁸ Філарет Колесса згадував що “ до списування дум уживав я одного з тих фонографів, які недовго перед тим закупив був спеціально для списування зразків українського музичного фольклору гарячий любитель української народної пісні і думи інженер Олександр Ів. Бородай”³⁹ тому що “фонограф дає, хоч непевно, але повніше ніж ноти, поняття про манеру виконання кобзарських дум. ”⁴⁰ Та перші спроби Лесі Українки самостійно навчитися працювати з фонографом – цим апаратом, від якого в захваті було чимало представників європейської аристократії та інтелігенції, справили на неї інші враження. Випробовуючи фонограф, вона записувала кобзарські думи і пісні, сама інколи наспівувала.⁴¹ Потім прослуховувала запис. Про перші враження від почутого і, загалом від роботи з фонографом вона написала в листі до Філарета Колесси що:“ ся машина – чиста погибель для нервів, такий вона має прикрий тембр і такі незносні її капризи! Маєте рацію, що збирач фонографічного матеріалу повинен вибиратися в екскурсію з готовим фонографом і вальками, – нам процедура спроваджування “струмента” забрала цілий місяць часу. ”⁴²

Чому фонограф, спочатку, не справив на Лесю Українку позитивного враження? Можна припустити що апарат, цілком можливо це міг бути графофон типу “АТ”⁴³ , був їй ще не відомий. Про те що з фонографом може працювати тільки людина , яка має спеціальні знання, писав ще сам Едісон⁴⁴. Працювати з вдосконаленими (з 1889 року) фонографами було не набагато легше. Леся Українка, в листах, пов’язаних з етнографічною експедицією, писала, зокрема, сестрі Ользі: “Гончаренка (кобзаря. – М.З.) нема кому привезти сюди (в Ялту. – М.З.) […], а тому чоловікові, що ми тут знайшли для орудування фонографом (се ж потребує спеціального навику) не можна їхати в Севастополь”⁴⁵. В іншому листі вона просить Ольгу: “ Піди в магазин Кордеса⁴⁶ (або депо фонографів, коли таке в Києві есть) і візьми там на прокат фонографа, купи вальки і попроси якого прикащика, який вміє орудувати фонографом, щоб він зібрав у фонограф на вальки кобзарські думи від Кучеренка⁴⁷ та Гончаренка. А потім купи ці вальки (вони повинні коштувати 40 – 45 коп. штука).”⁴⁸

Фонограф дійсно вимагав відповідних знань і навичок та великого терпіння в процесі звукозапису тому, що: “Обидві мембрани (для запису і відтворення звуку – М.З.) – найтендітніше знаряддя – їх треба мати по кілька штук, бо кожна з них має свою окрому вдачу […] одна більш придатна для голосу тонкого жіночого , а інша […] до грубого мужеського; одна чутливіше до співу або слів, инша не має тої чутливості. Крім мембран, валики теж не завжди одноманітні, не завжди з тієї самої масси: один валик удасться твердий, інший знов мнякший. Температура повітря […] теж має величезну вагу. Для твердих валиків треба щоб у хаті було повітря гаряче – тоді вони будуть різатися як слід, бо інакше шпиник (enregistreur) почне стрибати вгору, або уріжеться в масу так що й слухати не можна. У доброму, а се значить у дорогому фонографі буває добре удосконалений механізм і добрі мембрани, то не диво, що й виконує такий фонограф своє діло як найкраще…“⁴⁹

Тому він хотів, не маючи у своєму розпорядженні дорогого фонографа і вдосконалених валиків до нього, добитися від дешевого⁵⁰, не гіршої якості запису і відтворення. А для цього приходилось: “надолужувати всякими хитрощами: те зв’язати ниточкою, друге підклеїти, або помастити. Мембрані, щоб рівномірно совалась по валику і часом не спинилась, треба помагати пальцем і. т. д.“⁵¹

Леся Українка: “навчилася орудувати цією недосконалою машиною ”⁵². Вона писала: “ Приємно мені , що нам удалося схопити у фонограф акомпанемент бандури до дум і чисто музикальні номери […]– не знаю лише, чи досить воно випало виразно для записування на ноти⁵³, а для слуху воно виходить добре, як тільки може виходити на сій недобрій машині ”.⁵⁴

Крім технічних проблем, Опанас Сластіон згадував що:“ Дуже трудно було сліпого чоловіка призвичаїти до того, щоб увесь час, поки він співа, голос його йшов у середину дудки. Співець або незабаром одвертається, або почне одкашлюватися серед співу, думаючи, що всього непотрібного фонограф не запише. Інколи співець міг зауважити про те, що «учора краще співав, а тепер ніби охрип», або щось інше скаже теж думаючи, що сього машина не записуватиме. Далі знов іде перерваний спів.

Буває так, що співець починає поправлятись на стільці і тоді страшно, щоб не звалив додолу всі прилади. […] Буває, що забуде якесь слово та візьме голосом зависоко і через кілька слів перемішає тон, або темп. Іноді запис доводилося починати спочатку кілька разів. ”⁵⁵

Записуючи народні думи, Опанас Сластіон відкривав для себе не тільки сам процес запису і відтворення мелодій, а й те як це сприймають самі кобзарі: “ Коли дума зхоплена, труба і мембрана зміняються; машинка пускається в ход; – валик закрутився, скляний пиптичок (мембрана для відтворення звукозапису. – М. З.) ускочив у рівчачок, зашарудів там, і з труби дедалі виразніше чути спів. Кобзарь жде; він уважно й з напруженням прислухається… Ось він уже пізнав свій голос і навіть окремі слова, почув і пізнав другого себе! Звичайно, і завжди незмінно, се робить на його величезне враження: губи починають тремтіти, з незрячих очей виступають сльози і він не може здержати нервового хлипання, що іноді переходить у справжній ревний плач. Довго не міг я ясно зрозуміти сієї емоції незрячих артистів і оце тільки тепер, коли після слухання свого співу надзвичайно розридався співець Іван Скубій і почав навіть проказувати мені, зрозумів я підкладку сього явища. Сивий, вельми поважний, кремезний дід ридаючи приказував: “ Слухайте, слухайте! Се Скубій співає!.. коли він умре, той тоді знатимуть, як він співав!.. Не дармо вік на світі прожив“… Дівка, дочка Скубієва, теж уголос плакала, а дід, вдаючись до неї, далі між плачем промовляв: “як умре, дочко, ваш батько, та зхочете його добром згадати і послухати, то приїздіть сюди, до пана, та попросіть його – нехай ваш батько заспіває: він співатиме… Бач, як жалібно про Самарських братів виводить“!.. Було ясно, що думки сього поважного діда, зтурбованого до сліз, вихрем вились коло контрастів життя й смерті, забуття й безсмертя справжнього артиста, – а ним по праву вважав себе мій гість“ ⁵⁶

Достеменно кількість кобзарів встановити не вдалося але, за різними джерелами, по закінченні експедиції, Філарет Колесса зібрав варіанти дум та пісень від 16 кобзарів та лірників. Він записував спів: Івана Миколайовича Скубія із села Лелюхівки Велико–Кобеляцької волості Полтавської губернії; Олександра Логвиновича Гришка з містечка Лютеньки Гадяцького повіту; Миколи Дубини із села Решетилівки Полтавського повіту; Опанаса Георгійовича Сластіона з Миргорода (він також грав на бандурі і виконував думи); Семена Павловича Говтвана⁵⁷ із села Зінькова Полтавської губернії; Платона Шахворостівського з Миргородського повіту; Антона Яковича Скоби⁵⁸ з села Багачки Полтавської губернії; Михайла Степановича Кравченка із села Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії; Остапа Калного із села Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії; Опанаса Савченка (Баря) з Миргородського повіту; Платона Кравченка з Полтавської губернії; Явдохи Юхимівни Пилипенко з села Орликівщини Хорольського повіту⁵⁹; Гната Тихоновича Гончаренка із села Ріпки Харківського повіту; Петра Семеновича Древченка із села Каменного Харківського повіту; Степана Артемовича Пасюги з села Велика Писарівка Богодухівського повіту Харківської губернії; Івана Іовича Кучеренка (Кучугури) із села Мурафи Богодухівського повіту Харківської губернії.

Зібравши такий матеріал, Філарет Колесса розшифрував його з фонографічних валків, написав дослідження і коротенькі біографії всіх кобзарів. Отримані матеріали він презентував за кордоном. “Перші відомості про результати моєї екскурсії, та фонографічні записи дум подав я в обширному рефераті на ІІІ конгресі Інтернаціонального музичного т-ва у Відні в травні 1909 року. “ǛberdenmelodischenundrhythmischenAufbauderukrainischenrezitierendenGesänge, dersogenanntenKosakenlieder”⁶⁰. Цей реферат, ілюстрований фонографічними репродукціями, надруковано конгресовій книзі (ст. 267 – 299), що появилась у Відні в 1909 році”⁶¹. В 1910 році вийшла друком перша серія “Мелодії українських народних дум”, а в 1913 – друга. Вперше за всю історію науки було надруковано велику кількість дум, пісень, танцювальних мелодій, записаних від кобзарів та лірників, що репрезентували різні традиції; подано мелодії й тексти, записані на фонограф з точністю, про яку не могли навіть мріяти фольклористи минулого.

На шляху експедиції стояло чимало проблем і перешкод: від уряду, що не дозволив Філарету Колессі їздити по українських селах і записувати кобзарів; технічних, про них було згадано вище; фінансових, грошей не вистачало…, але Леся Українка не здавалася. Вона шукала нових небайдужих субсидіаторів для того щоб продовжити порятунок від забуття і смерті кобзарських дум і пісень,⁶² тому що: “залишати цю справу я органічно не можу – вона зрослася з моєю душею“⁶³.

Це видання стало для неї винагородою, блискучим завершенням тої дуже важкої і копіткої праці задля збереження музичних скарбів українських кобзарів. Одержавши першу серію вона писала Філарету Колессі: “Надзвичайно втішно було мені бачити сю велику працю викінченою і доведеною до ладу Вашим високоосвіченим старанням. Тепер уже справді можна сказати: “Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!“ Честь Вам і дяка за Ваші труди“⁶⁴.

Леся Українка, сховавшись за особою невідомого “субсидіатора“, скромно промовчала про свій внесок в цю експедицію, хоча його важко переоцінити. Опанас Сластіон, ще не знаючи хто спонсорував цю експедицію, писав: “Дуже втішно, що знайшлась така спасенна душа і пішла далі платонічного бажання зберегти наші народні музичні багатства і то найкоштовніші з них, а іменно мелодії дум та історичних пісень. Правду писав колись польський учений Ф. Равіта, що тілько думи вповні виявляють дух і увесь духовний склад українського народу…

Крім самого змісту думи, – її мотив, її мелодія се теж дійсний, живий голос нашої історії, а обидві частини думи творять одне ціле, органічно звязане, що обопільно пояснює й доповнює.

Записати хоч би й якісь окремі кроки нашої історії, записати мелодії, що в їх відбилися тодішні почування суму й радощів, віри й зневір’я, болів і невимовних страждань нашого народу – се-ж величезна заслуга перед своїм громадянством. Той, хто […] спромігся записати мелодії українських дум, той дав нам і нашим нащадкам певну змогу послухати справжнього живого голосу нашої минулости“⁶⁵. Ці записи стали можливими завдяки фонографу ера якого на той час вже закінчувалася.

В 1912 році Едісон ввів особливий амбреоловий безшумний валик (plastic blue ambreol cylinder) з небиткого синтетичного матеріалу, що допускав програвання до 3000 разів. Запис і відтворення звуку на таких валиках були дуже високої якості. Але це були вже останні успіхи Едісона з фонографом, і він, розуміючи що його апарати вже дійшли своєї межі у вдосконаленні, в 1929 році завершив їх випуск.

Шведська Академія Наук нагородила Едісона за винайдення фонографа золотою медаллю.

Таким чином, фонограф допоміг мелодіям українських пісень, не загубивши жодної своєї ноти, бути зафіксованими для прийдешніх поколінь, а Леся Українка, голос якої, при дослідженні, був ідентифікований на одному з експедиційних валиків в 1970 році – відреставрований за технічними можливостями того часу. Це не дозволило повністю прибрати звукові перешкоди під час прослуховування, переписаний на грамофонну платівку, а в наш час – на диск⁶⁶, і врешті, через століття Леся Українка, співаючи українських пісень, ніби промовляє до нас… завдяки фонографу.

1 Пращури сучасних навушників.

2 На виставці було представлено 45 приладів. Крім того , у відділі промисловості був окремий павільйон фонографа. (цит. за книгою: Белькинд Л.Д. Томас Альва Эдисон. 1847 – 1931. М.1964. – с.127.)

3 Ідеєю створення машин що говорять цікавився один з видатних вчених ХІІІ ст. Роджер Бекон. Його ідеї продовжили відомі фізики: Порта (1589), Кеплер (1634), Сірано де-Бержерак (1656), Франц Грюндле (1680). Ідеї втілились у машини тільки у ХІХ ст. – Фоноаутограф Леона Скотта де Мартенвіля (1857), Палеофон Шарля Кро (1874). (цит. за книгою: Регирер Е. І. Граммофонная пластинка. М. Госхимиздат.1940. – с.678.)

4 Деякі дослідники вважають що глухота була не повною, тому що Едісон сам добре грав на скрипці, із задоволенням слухав гру на роялі своєї дружини Мінни,.Його улюбленим твором у Вагнера була “Пісня вечірньої зорі”. (цит. ж. //Звукорежиссер. – 2002. – Берез. – с. 25.)

5 До центру залізної мембрани, яка сприймала звуки. (цит. за книгою: Регирер Е. І. Граммофонная пластинка. М.Госхимиздат. 1940. – с.687.)

6 Про цей прийом згадував також і Едуард Джонсон, один із співробітників Едісона в своїй статті для журналу “ Electrical World” від 22 лютого 1890 року. (цит. за книгою: Регирер Е. І. Граммофонная пластинка. М. Госхимиздат.1940. – с.685.)

7 Дати англійського патентного опису інші. Так, тимчасова заявка U.K. Patent № 2909 датована 30 липня 1877 року, остаточна заявка 30 січня 1878 року. Назва цієї заявки “Impovements in Instruments for Controlling by sound the Transmittion of Electric currents and the Reproduction of Corresponding sounds at Distance ”.

Згадка про фонограф як такий, вміщена лише в англійському патенті № 1644, тимчасова заявка якого датована 24 квітня 1878 року, остаточна заявка 22 жовтня 1878 року. Назва цієї заявки “ Impovements in means for Recording sound and in Reproducing such sounds from such Record”.

8 Джон Крюзі працював 30 годин без перепочинку, поки не виготовив фонограф (цит. за книгою: Мижуев П.Г. Томас Едисон, его жизнь и достижения. Л. 1926.)

9 Цікавий експеримент, у процесі вибору матеріалів для перших платівок, зробила санкт-петербурзька кондитерська “Жоржъ Борманъ”товарищество на початку ХХ ст. коли почала випускати “Музыкальный шоколад” – платівки з екстра чорного шоколаду, які продавала у власних кафе (в Києві вони були за адресами: Крещатик 28 на Николаевской 4) . – див.: Весь Юго-Западный край. Справочная и адресная книга по Кіевской, Подольской и Волынской губерніямъ. Составлена Юго-Западнымъ Отд‡леніемъ Россійской Экспортной Палаты. – Изданіе 1 – е Л. М. Фишъ и П. Е. Вольсовъ. К., 1913. – с.382.

10 Едісон згадував:“Я часами наговаривал слово “специя” , “специя” ,“специя” , а фонограф воспроизводил “пеция” , “пеция” , “пеция”… : (цит. за книгою:100 великих изобретений. – М.: Вече, 2005 – с.252).

11 З 1834 по1896 роки Долар США дорівнював 1.3 Рубля Російської імперії.//www. О России. сom./kurs. htm.

12 За іншим описом, валик – це:“ полый цилиндръ, состоящій изъ сплава воска съ нкотрыми веществами ” (цит. за книгою:Краевичъ К.Д. Учебникъ физики. Курсъ среднихъ учебныхъ заведеній. С.П.б.1908. – с.543.)

13 Створеної Олександром Грехемом Беллом (винахідником телефона) на кошти премії ім Вольта (50000

франків), яку він отримав від Французької Академії Наук.

14 Також і сам О.Г. Белл (цит. за книгою: Халатов Н. И. От грампластинки до цветомузыки. М.1982. – с.8.)

15 Рослини що росте в Північній Бразилії. Карнаубський віск виділяється на поверхні листя у вигляді сухої порошкоподібної маси попелястого кольору.

16 Американський патент № 341214 від 4 травня 1886 року.

17Цит. за книгою: Белькинд Л.Д. Томас Альва Эдисон. 1847 – 1931. М.1964. – с.124.

18 Близько 175 обертів за хвилину. (цит. за книгою: Энциклопедическій словарь. Т.XXXVI. Издатели

Брокгаузъ Ф.А., Ефронъ И.А. Спб. 1902. – с.250)

19 Під час роботи над вдосконаленням фонографа – з 1886 по 1887 роки – Едісон отримав більше 100 нових

патентів. (цит. за книгою: Белькинд Л.Д. Томас Альва Эдисон. 1847 – 1931. М.1964. – с.126.)

20 Співробітник Едісона Хаммер, що демонстрував на цій виставці фонографи, згадував що, за весь час

виставки, щоденно фонографи прослуховувало близько 30 тисяч відвідувачів. (цит. за книгою: Белькинд

Л.Д. Томас Альва Эдисон. 1847 – 1931. М.1964. – с.127.)

21 Визначний пам’ятник архітектури Лондона, побудований до Всесвітньої виставки 1851року, знищений у

великій пожежі 3 грудня 1936 року.

22 В кінці ХІХ століття у Великобританії ця посада називалася – міністр-президент.

23 Перший апарат був встановлений в готелі Palas Royal у Сан Франциско підприємцем Луї Глассом 22 листопада 1889 року і названий ним – nickel – in – the – slot – player – програвач монетку – в – щілинку. – див.: ж. //Країна. – 2013. – №44 (197) 14.11.2013. – С.17.

24 Принциповість Едісона полягала в тому, що він дуже любив музику. Його глухота була не повною, тому він деякий час сам добре грав на скрипці, та із задоволенням слухав коли його дружина Мінна співала і виконувала на роялі твори Бетховена. Його улюбленим твором у Вагнера була “Пісня вечірньої зорі ” – але він був проти музичного напрямку у використанні фонографа тому, що розумів – його прилад ще не здатен без жодних, навіть найменших, технічних вад записати і відтворити живе звучання музичних творів так щоб воно не відрізнялося від справжнього оркестрового виконання. – див.: Неизвестная “Столетняя война”. Из истории музикального пиратства в России. // Звукорежиссер. – 2002. – №3.

25 Амбреол. (цит. за книгою: Белькинд Л.Д. Томас Альва Эдисон. 1847 – 1931. М.1964. – с.131.)

26 4,5 хвилини. (цит. за книгою: Халатов Н. И. От грампластинки до цветомузыки. М.1982. – с.10.)

27 Фонографи для амберолових валиків отримали нову назву – Амберолли.

28 Філарет Колесса згадував:“В Севастополі Гончаренко, добре знаючи місцевість, ходить сам, тілько без

бандури, бо інакше поліція чіпляється; на пристані в Ялті поліція таки вчепилася до нього як до жебрака

з недозволеним способом прошення (з бандурою), і тільки запевнення нашої наймички, що Гончаренко не

жебрак, що він їде в гості до відомих людей, на відому адресу, врятувала бідного артиста від

неприємностей ” (цит. за книгою:Спогади про Лесю Українку., К., 1963, – с.340 – 341)

29 Л.М. Жемчужников. Мои воспоминания из прошлого, в.ІІ,– М., Издание М. и С. Сабашниковых

1927 – С.114.

30 А.Г. Сластион. Кобзарь Михайло Кравченко и его думы, – “Киевская старина”, 1902, май, – С.313 – 314.

31 О.Сластіон “Записування дум на фонографі. ” – “Рідний Край” ч.24., 1909. – С.6-7

32 З листа Лесі Українки Миколі Аркасу від 26.VIII. (8.ІХ) 1908 року. (цит. за книгою: Леся Українка.

Зібрання творів в дванадцяти томах. К.,1979, Т.ХІІ. – с.250)

33 Лисенко. М.В. Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні кобзаря

Вересая. – К.: Музична Україна, 1978. – С. 15.

34 Сластіон О. “Мелодії Українських дум і їх записування. ” – “Рідний Край” ч.35., 1908. – С.4.

35 Рубль Російської імперії дорівнював 1.6 золотого ринського Австро-Угорщини. 1 золотий ринський

дорівнював 2 коронам

36 Таким чином, можна припустити, що у розпорядженні експедиції були більш ранні модифікації

фонографа (1880-х років) з вдосконаленими, на той час, восковими валиками.

37 Запис на восковому валику продовжувався дві хвилини. – цит за: Белькинд Л.Д. Томас Альва Эдисон.

1847 – 1931. – М.1964. – С.130.

38 Сластіон О. “Записування дум на фонографі ” – “Рідний Край” №.23., 1909. – С.8.

39 Цит. за книгою:Спогади про Лесю Українку., К., 1963, – с.335

40 З листа Лесі Українки Філарету Колессі від 4.ХII. (17.ХІІ) 1908 року. (цит. за книгою: Леся Українка.

Зібрання творів в п’яти томах. К.,1956, Т. V.– с.557)

41 При реставрації валиків у 1970 році, на одному з них була знайдена волинська пісня про козака і дівчину,

яку наспівала і записала сама Леся Українка. Валик був дуже пошкоджений. Технічні можливості

тодішніх реставраторів дозволили лише частково відновити голос поетеси. Потім ця пісня була

переписана на вінілову платівку. – див.: Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. –

С.546.

42 З листа Лесі Українки Філарету Колессі від 4.ХII. (17.ХІІ) 1908 року. (цит. за книгою: Леся Українка.

Зібрання творів в п’яти томах. К.,1956, Т. V.– с.557)

43 Модель 1897 року. (1 екземпляр представлено в Київському музеї Лесі Українки.

44 Цит. за книгою: Белькинд Л.Д. Томас Альва Эдисон. 1847 – 1931. М.1964. – с.120.

45 З листа Лесі Українки до О.П.Косач (сестри) від 18.ХI. (1. ХІІ) 1908 року. (цит. за книгою: Леся Українка.

Зібрання творів в дванадцяти томах. К.,1979, Т.ХІІ. – с.262)

46 Музыкальный магазинъ и мастерская фирмы И. Ф. Кордесъ. существует с 1824 г. Кіевъ. Николаевская 4

тел 1340. Вс струнные, духовые и механическіе инструменты. Прокат, настройка, починка. (цит. за

книгою: Адресная и справочная книга на 1911 год. – К.,1911 – с. 300)

47 Опанас Сластіон застерігав проти запису дум Кучеренка тому що: “його спів – то вже щось покалічене

городом і інтелігентними примхами… Кучеренко се тип концертового кобзаря нової формації і нічого у

нього немає типово кобзарського” – цит. за книгою: Листування Опанаса Сластіона. – Запоріжжя. 2010. –

С.47.

48 З листа Лесі Українки до О.П.Косач (сестри) від 17. IХ. (30. ІХ) 1908 року. (цит. за книгою: Ольга Косач –

Кривинюк Леся Українка Хронологія життя і творчости. Луцьк, 2006. – с.823)

49 Сластіон О. “Записування дум на фонографі. ” – “Рідний Край” ч.23., 1909. – С.7-8.

50 В листі Ф.Колессі від 5.07.1908 р. він писав: “ті фонографи, що маю старої системи, не знаю якої, марка

«Cognet», лежать вони у мене років 6 – 7 і вальки калібру: довжина =10 S центиметрів, перечна лінія

валькового кола = 5 1/3 центиметрів… сі фонографи маленькі і коштували вони у ті часи щось

карбованців по 22.” – цит. за книгою: Листування Опанаса Сластіона. – Запоріжжя. 2010. – С.49.

З 1896 по 1914 роки Долар США дорівнював 1.94 Рубля Російської імперії.

//www. О России. сom./kurs. htm.

51 Сластіон О. “Записування дум на фонографі ” – “Рідний Край” №.23., 1909 – С.8.

52 З листа Лесі Українки Філарету Колессі від 4.ХII. (17.ХІІ) 1908 року. (цит. за книгою: Леся Українка.

Зібрання творів в п’яти томах. К.,1956, Т. V.– с.557)

53 Фонограф, на який Леся Українка записувала твори Гончаренка, був: “дешевенький і поганенький”. – цит

за книгою: Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – С.445.

54 З листа Лесі Українки Філарету Колессі від 4.ХII. (17.ХІІ) 1908 року. (цит. за книгою: Леся Українка.

Зібрання творів в п’яти томах. К.,1956, Т. V.– с.557)

55 Сластіон О. “Записування дум на фонографі ” – “Рідний Край” №.23., 1909 – С.8

56 Сластіон О. “Записування дум на фонографі ” – “Рідний Край” №.24., 1909 – С.7

57 С. Говтваня – цит. за книгою: Б. Кирдан, А. Омельченко. Народні співці-музиканти на Україні – К.:

Музична Україна, 1980. – С.26.

58 А. Скиби – див.: Листування Опанаса Сластіона. – Запоріжжя. 2010. – С.59.

59 Миргородського повіту – там же.

60 “Про мелодичну і ритмічну побудову українських речитативних співів”(нім.)

61 Спогади про Лесю Українку. – К.: Радянський письменник, 1963. – С.342

62 писала М.Аркасу (лист від 8.09. 1908), до правління НТШ у Львові (лист від 4.10.1908.)

63 Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т.ХІІ. – С.251.

64 Українка Леся. Зібр. тв.: В 5 т. – К.: Держ. вид-во худ. літ., 1956. – Т. V.– С.591.

65 Сластіон О. “Мелодії Українських дум і їх записування. ” – “Рідний Край” ч.35., 1908. – С.4-5.

66 На сьогоднішній день цей валик з можливим голосом Лесі Українки – «Проба №10», і диск зберігаються в Київському інституті літератури.