В діло вступили вимоги закону про підтримку функціонування української мови. І я, як і все прогресивне людство цієї країни, обома руками вітаю це! Держава почала захищатися, робити себе, створювати себе унікальну. Але я змушений констатувати – цього замало. Бо скільки років ще вони будуть вивчати ту «паляницю» і гуглотранслювати «підлогу країни»?
Вважаю що треба прискорюватись! Ось подивіться на досвід СССР-у.
Була собі імперія, в 1913 році досягла якихось там висот та потужностей…. і що зробили нові менеджери, щоб досягти своїх цілей в побудові нової імперії?
Що?
Вони знищили частину населення старої імперії!
Ніхто не вводив норми закону про поступове скорочення чисельності купців там чи дворянства. Просто або нах звідси, або куля в лоба… І за кілька років країна змінилась. Ми зараз не говоримо про якість змін, ми говоримо саме про ефективний план змін.
Нажаль зараз так неможна.
Гуманізм, плюралізм, Віденська конвенція прав полонених, ще щось…, все це не дає змогу швидко змінити країну. Тож нас чекає досить довгий шлях до досягнення державної цілісності та гармонійності. Але я вірю – якщо не при нас, то при наших дітях точно не будуть шуткувати про «паляницю і «підлогу країни».
А поки – подавайте набої мовним патрулям і слідкуйте за чистотою….чистотою всього.