Це передрук інтервʼю з Ларисою Мудрак – головою наглядової ради Українського Культурного фонду, яке вона дала виданню Суспільне Культура. Зважаючи на важливість теми мо вирішили дослівно передрукувати інтервʼю Ганни Мамонової. Першеджерело
Чому члени Наглядової ради Українського культурного фонду не можуть домовитися, які проєкти підтримувати, через кого звільнилася голова УКФ та чи пов’язані з міністром Олександром Ткаченком кризи, якими останні три місяці живуть культурні інституції – про це та інше в інтерв’ю “Суспільне Культура” розказала Лариса Мудрак. 7 червня вона заявила про самовідвід з посади голови Наглядової ради УКФ.
“Яка голова – такий і хвіст”
Пані Ларисо, докладніше розкажіть, чому склали повноваження голови Наглядової ради УКФ через півтора місяця після призначення.
З першого дня роботи було очевидно, що я як голова Наглядової ради залишаюся в меншості. Перше засідання – це повторний конкурс на посаду виконавчого директора Фонду. Перший конкурс, на жаль, не відбувся.
За правилами корпоративного управління в державних інституціях, як, власне, і в усіх інших наглядових радах, якщо голова залишається в меншості, це поганий сигнал. Це значить, що голова неспроможна або неспроможний виконувати свої функціональні обов‘язки. Всі фахівці та юристи одразу сказали: “Вам треба піти у відставку”.
Чому не пішла? Це був мій вибір. Вибір про те, що необхідно допомогти інституції. Я як фахівець із тридцятирічним досвідом в комунікаціях, зокрема, політичних комунікаціях, медійному менеджменті. Розумію, що коли криза накочується лавиноподібною хвилею, коли відсутній новообраний директор, – а він ще досі відсутній через організаційні моменти, – то, очевидно, комусь треба брати на себе відповідальність.
Публічно криза накопичувалася останні пів року, але очевидно, що проблеми з’явилися раніше. Це молода інституція, вона потребує змін, як будь-яка інституція, і як будь-яка трирічна дитина росте, змінюється, проходить кризу росту.
Що значить “залишилася в меншості”?
Хто з членів Наглядової ради був деструктивним в роботі, що ви й міністр культури та інформаційної політики говорите про необхідність перезавантаження Наглядової ради?
Я призначена Олександром Ткаченком, оскільки голову Наглядової ради призначають від Міністерства культури та інформаційної політики (МКІП, – авт.). По квоті Міністерства – три місця в Наглядовій раді. Ще два члени призначені в Офісі президента, дві людини – від громадських організацій і дві – від культурної індустрії. Така формула за законом “Про Український культурний фонд” (склад Наглядової ради).
Оскільки я отримувала від міністра підтримку в призначені, то ми спілкувалися, і він розділяв мої переживання щодо реального стану речей, кризи в УКФ. Ми комунікували з приводу правових інструментів: які можливі кроки для порятунку.
Коли хвиля почала розгортатися лавиноподібно, то одне з рішень, яке збігалося із моїм відчуттям і розумінням, було про перезавантаження Наглядової ради.
Ви запитуєте, хто як поводив себе. З точки зору етики я не буду розголошувати поведінку кожного з членів Наглядової ради. Це персональна відповідальність. Кожен відповідає за свої кроки, позицію, голосування і обґрунтування цього голосування.
Культура наглядових рад – не комунікація, бо за ситуації в державних інституціях відповідає виконавчий директор, але оскільки його немає, то це був мій вибір. Я комунікувала, робила це сама, зверталася з проханням до членів Наглядової ради вийти на публічну конференцію, особливо коли піднялася хвиля незадоволення тих, хто отримав відхилення на фінальному етапі у фінансуванні. На жаль, я не отримала ніякого відгуку.
Як може розвиватися ситуація після того, як три члени Наглядової ради, включаючи вас, склали повноваження?
Півтора тижня тому міністр Олександр Ткаченко погодився зі мною, що одним з варіантів перезавантаження може бути самовідвід. Після цього на зустрічі з членами Наглядової ради я закликала їх це зробити. Сказала, що наша відповідальність – завершити конкурсний відбір 2021. Він фактично в цьому році єдиний. І сказала, що необхідно брати самовідвід, і що роблю це перша. Оскільки ситуація, яка склалася, в тому числі відповідальність Наглядової ради. Яка голова – такий і хвіст.
Почувши мій заклик, заяву подала Катерина Чуєва, і пізніше про самовідвід заявив Артемій Сурін. Його заява ще не передана, тому що він дистанційно знаходиться. І він дистанційно працював на деяких засіданнях Наглядової ради.
Якщо буде самовідвід всіх членів Наглядової ради, то значить, вони розуміють свою відповідальність, розуміють момент, кризу і чують зовнішні заклики.
Я думаю, що представники громадських організацій, які залишилися в Раді, представники культурної індустрії і пан Рибчинський, який не ходив на засідання Наглядової ради, призначений від Офісу президента, почують заклик (також повноваження не склав Олексій Кірющенко, режисер серіалу” Слуга народу”, який призначений за квотою МКІП).
Я вважаю, що один із сценаріїв розвитку ситуації – самовідвід. Ну, можливо впродовж тижня. Зараз УКФ зможе якийсь час, десь до місяця, працювати без Наглядової ради.
Сподіваюся, що протягом тижня новий виконавчий директор Владислав Берковський закінчить всі перевірки, які проходить, і приступить до обов’язків. Це і його шанс, і колективу дирекції видихнути, працювати і видавати гранти. Переможців багато, конкурсний відбір – найбільший за всі роки існування УКФ.
Якщо Наглядову раду перезавантажать, повернетесь в УКФ головою?
Ніколи не кажи ніколи. Але у такому випадку, я б сказала, що це було б неправильно для УКФ. Чому? Тому що за своєю суттю це був антикризовий consulting management (управлінський консалтинг, – англ.), це була глибока кризова ситуація на всіх рівнях. За логікою менеджменту, антикризові менеджери не керують далі. Приходять інші менеджери.
Я була неодноразово антикризовим менеджером і в Україні в медіапроєктах, і в політичних ситуаціях, і працювала в Сполучених Штатах антикризовим менеджером. Я точно розумію ефективність, коли приходить інший менеджер зі свіжим поглядом, погодьтесь, без цього достатньо складного background (тло, передісторія, – англ.), і починає напрацьовувати кращі практики, реалізує нову стратегію.
Якщо Юрій Рибчинський не ходив на засідання Ради, чому його повноваження достроково не припинені?
В законі про УКФ прописано, якщо три рази людина не відвідує засідання Наглядової ради та не є активною, то можна ставити питання про її заміну. Я декілька разів підіймала це питання. Але щоб ставити в порядок денний, потрібно розуміти позицію членів Наглядової ради, досягти єдиного рішення. Значна частина сказала, що він Герой України, що це буде нечемно з нашого боку ставитися так до Героя України. Я відповідала, що це не дуже чемно так ставитися до держави, інституції і до громадян. Компромісу ми не знайшли, питання не було винесено на засідання.
Він жодного разу не прийшов. За півтора місяця моєї діяльності я провела 15 засідань по вісім годин – це така кризова практика. Бо як правило, засідання Наглядової ради – два рази на місяць, тобто 15-20 засідань на рік.
Він жодного разу не прийшов, бо хворів. Справді хворів, я дізнавалася ситуацію. По цьому факту, то так, закон говорить про дострокове припинення повноважень. По-іншому – ні, правового механізму немає. Ось чому, власне, почався процес самовідведення. Ми консультувалися з юристами, у мене як у голови Наглядової ради УКФ правових інструментів немає.
“Рішення, які важливі для держави, іноді стають поруч з правом”
Чому досі до роботи не приступив виконавчий директор Владислав Берковський, якого обрали 27 квітня? Ви казали, що він звільняється з попередньої роботи. Ткаченко – що проходить спецперевірку. У затягнутому процесі з’явилися конспірологічні версії, наче новообраному директору навмисно не підписують контракт.
Думати можна все, що завгодно. Владислав Берковський останні два тижні достатньо активно комунікує, він бачить кризу, яка розгортається.
Владислав проходить спецперевірку – це достатньо довгий процес. 4 червня він звільнився з фонду Пшеничного, де був керівником. Зараз всі міністерства та інші інституції допомагають йому прискорити процес, наскільки це можливо в рамках закону.
Після оголошення про самовідвід я з ним говорила, сказала, що готова допомогти. Він сказав, що сподівається вийти на роботу десь 14-15 червня.
Кожна людина має свої принципи. У Владислава вони проявляються в тому, що для нього дух, буква закону – понад усе. Наприклад, коли була надгостра фаза, то він подзвонив – турбувався, а я у цю мить десяту годину вела засідання. Я сказала: “Владиславе, я б на вашому місці прийшла як волонтер ввечері допомогти, тому що колектив виснажений”. І порадила поговорити зі святою людиною, яка зараз виконує обов’язки виконавчого директора, Іриною Осадчою. Я все життя так діяла, чотири місяці працювала як волонтер в Секретаріаті президента Ющенка, займалася переформатуванням старої пресслужби на новий демократичний формат.
Розумієте, це все питання внутрішніх принципів. Він сказав: “Зрозумійте мене правильно. Це мій принцип. Поки немає офіційного призначення, особливо зараз, зважаючи на кризу”. І я його можу зрозуміти.
Коли кажете про перезавантаження УКФ, то маєте на увазі і виконавчого директора?
Ні, він був обраний, є відеозапис прозорої та чіткої процедури. Всі документи на його підготовку до входження на посаду виконавчого директора юридично дотримані. Я не бачу зворотного шляху.
У чотирнадцятому році я працювала в Національній раді з питань телебачення і радіомовлення і, маючи, до речі, всього один голос, почала процес закриття російських каналів без засідань Наглядової ради. Тому процедура і рішення, які важливі для держави в кризовий момент, іноді стають поруч з правом. І тільки правові фахівці можуть і мають право вирішувати, це було правильно чи неправильно.
“Ткаченко – міністр, а є ще прем’єр-міністр, президент, громадськість”
Олександр Ткаченко сказав, що ситуація навколо УКФ – його біль. Він щирий? Тому що складається дивне враження: при Ткаченкові криза в УКФ, криза в Довженко-Центрі.
З моєї позиції, він щирий на 100 відсотків. Я вважаю, що Олександр Ткаченко, маючи медійний досвід, абсолютно на своєму місці з точки зору державності, підходів до процесів розвитку в турбулентний, трансформаційний, політичний період. Це треба розуміти і відрізняти.
Все, що робить Олександр, я поділяю. Я вдячна йому як за пропозицію, так і за неодноразову допомогу під час головування в УКФ. Я вірю міністру і вірю, що в Олександра щирий з приводу розвитку. Без змін не буває розвитку. І зміни завжди даються важко. Треба ще розуміти, що Олександр – міністр, а є ще прем’єр-міністр, президент, громадськість: різні бачення. Об’єднувати самостійно всі позиції, враховувати їх – це… Не хочеться говорити тягар. Це – важка відповідальність. Я схиляю голову перед його внутрішнім спокоєм.
Конкурс у лоті “Знакові події історії України” на підтримку заходів зі святкування тридцятиріччя Незалежності, який оголосили у травні, став тим самим вибухом: через нього скоротили фінансування інших лотів і культурні проєкти отримали відмову у фінансуванні, хоча мали високі оцінки експертів. Ви вважаєте, що конкурси до таких подій, як тридцятиріччя Незалежності, має проводити УКФ? Хіба це не завдання Міністерства культури та інформаційної політики? Наприклад, у цьому році воно організувало святкування 150-річчя Лесі Українки, виставку до 30-річчя катастрофи на Чорнобильській АЕС.
Зі спілкування з виставковими менеджерами, в тому числі з Павлом Гудімовим, я знаю, як важко робилася виставка про Лесю Українку. Я знаю, як за шість тижнів Ярослава Гресь та Павло Гудімов зробили виставку про Чорнобиль.
Я поділяю підхід, який чую більше ніж пів року про те, що Україна настільки значуща, настільки велика країна, що нам потрібні масштабні знакові проєкти, про які буде говорити світ. От про Лесю Українку говорив світ. Я якраз на час річниці була в Загребі (столиця Хорватії), і посол мені говорив про цю виставку. Це і є масштаб, розголос, знаковість, модерний підхід.
Я вважаю, що ніхто не має право говорити, що є правильним чи неправильним, поки питання не обговорене з громадою, спільнотою, фахівцями. УКФ повинен бути залучений в процеси, які є пріоритетними з приводу державної культурної політики в рамках року, стратегії, майбутнього.
У мене була хороша дискусія з Євгеном Глібовицьким з приводу того, якою має бути стратегія УКФ. Я кажу йому, що мій досвід роботи в проєктному менеджменті говорить про те, що зараз проєкти не пишуть надовго, тому що турбулентний час. Я працюю з міжнародною структурою, яка об’єднує 62 країни, і з минулого року є підхід якраз річних стратегій, річних планів, які раніше були десятирічними. Але Євген досить легко порвав мій аргумент: “Слухай, а ти розумієш, що через п’ять років процес децентралізації в Україні може бути сформований?” Дійсно, він вже триває сім років і я як тренер, який працює з USAID і займається тренінгом з комунікацій, бачу неймовірні, фантастичні результати децентралізації в маленьких містах, містечках, селищах.
Я Євгена почула. Він каже: “Ти розумієш, що це буде, якщо ми зараз не закладемо в роботу Суспільного мовника, УКФ чи інших інституцій у сфері гуманітарної політики пріоритети розуміння про те, яке буде населення, чого воно потребуватиме?” Тільки після такої розмови можна говорити про те, які проєкти мають реалізовуватися за підтримки УКФ. Я однозначно схиляюся до думки, що на майбутнє УКФ важливо робити знакові проєкти. А тридцятиріччя Незалежності – знакова дата.
Мистецький конкурс відбудеться, бо його оголосили, а ви звільнилися?
Так, зараз проходить процедура. Я думаю, що дирекції потрібен місяць. На жаль, це дуже короткі терміни, але є надія, що проєкти такого роду готувалися все одно, тому вони встигнуть податися у лот. Я не пам’ятаю суму, він не об’ємний – до 30 мільйонів гривень, якщо не помиляюся.
Хочу ще раз спитати про Наглядову раду. Якщо вона не складе повноваження, новий директор зможе працювати за таких умов?
Наглядова рада – це інструмент державної інституції. Якщо в Наглядовій раді є чотири сторони: від міністерства, від президента, від культурної індустрії, від громадської організації, то однозначно треба зрозуміти, як має далі працювати державна інституція, така як УКФ. Якщо за півтора місяця моєї роботи на громадських засадах не було ні з яких боків жодного розуміння про чітку позицію, яку ми обстоюємо в розвитку УКФ, не було жодного розуміння про єдність підходів, то навряд чи вона з’явиться у цій Наглядовій раді.
Коли я зрозуміла, що відбувається – це було після перших трьох засідань, – то просила дирекцію приходити на засідання Наглядової ради і пояснювати, опиратися, дискутувати. Це частково було, і це допомогло мені опанувати, але не без емоційних ситуацій. Це молода інституція з молодими працівниками – у них теж були емоції, по-різному емоційно реагували, іноді не допомагали. Я теж жива людина і роблю помилки, але в комунікаційному форматі я зверталася до комунікаційного відділу з проханням допомогти. А у відповідь від керівника почула: “Я вважаю, що це не треба”. Ну що ж, це ваша позиція. Я маю її прийняти. Тому мені доводилося робити це самій.
Уявімо, що Раду переобирають: як уникнути “чотирьох сторін”, про які ви говорите?
Єтри шляхи для того, щоб відбувся діалог. Перше – це дійсно діалог, на рівних умовах, відкритий, публічний, прозорий, щоб були видні всі сторони. Друге – це чітке розуміння, які пріоритети потрібні державі.
Ми розуміємо, що на даному етапі розвиваються підходи з приводу порятунку архітектури, і такого ніколи не було. Я знаю, що міністра пробують критикувати, і я в шоці, тому що мені здається, що це – соціальний нерв. Ми багато напрямків пробували рятувати: патріотичне кіно, відродився фольклор, відродилася українська ідентичність ще з періоду Ющенка, але архітектурою ніхто не займався. Для мене Київ – це біль. Тому що коли я з іншого міста приїжджаю, то думаю: “Чому ж це Шанхай? Чому ми знищили старовинний Київ?” І “Велика реставрація”, я вважаю, це абсолютно пріоритетний напрямок, який не розвинеться за два роки: потрібні десятиріччя. І це напрямок, який прив’язаний до “Великого будівництва”, бо це – дороги. Тому тут логіка є, це все видно, просто треба про це говорити, домовлятися зі спільнотою.
Треба зрозуміти, які важливі для країни на майбутнє цифрові культурні напрямки. Що важливо в культурній індустрії, креативній економіці. Це тренд. Але це все тільки шляхом діалогу, неодноразових стратегічних сесій. Такий підхід я бачу для УКФ. В критиці та боротьбі, на жаль, можна багато загубити. Працювати спільно, чути один одного – це складніше. Але цей шлях потрібен.