Паперові гроші, п’ятдесят років тому президент США Ричард Ніксон закрив золоте вікно і започаткував, вперше в людській історії, глобальну систему паперових валют. Банкноти без кількісних обмежень на емісію під повним контролем держави.
Не можна сказати, що до 15 серпня 1971 року був золотий стандарт. Аж ніяк. Більшість країн розірвали будь-які прямі зв’язки між їхніми валютами і золотом набагато раніше. Громадянам США, як і раніше, їхній власний уряд забороняв навіть тримати золото в себе вдома.
Тим не менше, слабкий зв’язок із золотом ще існував. Згідно з повоєнними валютними угодами, долар став світовою резервною валютою, і центральні банки в усьому світі отримали гарантії від США. Нібито що вони могли б обміняти свої доларові резерви на золото за фіксованою ціною. Але 15 серпня 1971 року Сполучені Штати Америки оголосили дефолт за цією обіцянкою. Тим самим США зняли останню перешкоду для необмеженого виробництва паперових грошей, незабезпечених золотом.
Після “шоку Ніксона”, гроші скрізь стали чистими паперовими грошима або ж, дедалі частіше, просто електронними грішми. Їх могли б створювати привілейовані емітенти – банки та центральні банки, практично без обмежень.
Глобальний стандарт паперових грошей проіснував вже 50 років, але щодня накопичуються докази, що його ендшпіль швидко наближається.
Баланси банків
Світова економіка загрузла в щораз глибшій фінансовій кризі, викликаній надмірним рівнем заборгованості, серйозними бульками цін на активи і роздутими балансами в банків. І всі ці дисбаланси є прямим наслідком чотирьох десятиліть безпрецедентного створення паперових грошей, штучно низьких відсоткових ставок і центральних банків, що діють у ролі “кредитора останньої інстанції”.
Монетарна політика нині, чи-то ФРС, чи-то ЄЦБ, чи Банку Японії, є не більше, ніж дедалі відчайдушнішою спробою відкласти неминучу ліквідацію цих дисбалансів. Що не тільки в кінцевому рахунку виявиться марним, але й призведе до повної валютної катастрофи, якщо ця практика триватиме й надалі.
Цілком паперові валютні системи існували й до 1971 року, але тільки в окремих країнах, а не у глобальному масштабі. Китайці винайшли папір, чорнило і друк. Вони були першими, хто експериментував з повністю паперовими валютними системами тисячу років тому. Причина запровадження державних паперових грошей була така сама, як пізніше у західних суспільствах: для фінансування дедалі більших державних видатків, як правило, з метою ведення війни.
Досвід США
Цілком паперові валютні системи завжди є творінням держави, і ніколи не є результатом приватної ініціативи чи вільного ринку. Всі паперові валютні систем в історії, через деякий час, переживали зростання фінансової нестабільності, волатильність економіки, і прискорене зниження купівельної спроможності грошей. Всі вони в кінцевому рахунку зазнали невдачі. Або органи монетарної влади поверталися до товарних грошей до того, як відбувався повний крах, або вони цього не робили, що призводило тоді до гіперінфляції, з важкими наслідками для суспільства.
У своїй ранній історії США самі вже мали такий досвід із паперовими валютними системами. Континентальні паперові гроші, емітовані Континентальним Конгресом, запроваджені в обіг для фінансування Війни за незалежність, призвели до зростання інфляції, і, нарешті, втратили вартість. “Зелені” [greenback], випущені для фінансування Громадянської війни, також призвели до зростання інфляції. Але цього разу повернення до золотого стандарту було здійснено ще перш, ніж валюта зазнала краху. Повернення до необмеженої емісії паперових грошей 50 років тому було чималою мірою також мотивоване військовими видатками, цього разу через війну у В’єтнамі.
Банківські резерви
Більшість макроекономістів нині бачать на диво мало поганого у нинішній системі повністю еластичних грошей. Це дивно з двох причин: по-перше, є цілком негативний історичний досвід існування паперових валютних систем. По-друге, паперові валютні системи за своєю сутністю несумісні з капіталізмом. У державній паперовій валютній системі банківська система де-факто є картелізованою. Таким чином умови фінансування банків та певні відсоткові ставки визначаються в адміністративний спосіб державним органом – центральним банком.
Постійне розширення банківських резервів є постійним субсидуванням банків, що стимулює подальше створення грошей через систему часткового резервного забезпечення. Зростання кредитування у такій економіці більше не залежить від рівня заощаджень, а є результатом політики центрального банку та готовності банків нарощувати свої баланси. Безперервні ін’єкції паперових грошей створюють тиск у напрямку зниження на відсоткові ставки. Вони систематично стимулюють накопичення боргів та інвестиції, що фінансуються за рахунок друку грошей, а не за рахунок заощаджень.
Провідні економісти та керівники центральних банків нині очевидно вірять, що вони повністю розуміють і вміють правильно прогнозувати наслідки їх грошові маніпуляції. Ефекти грошових ін’єкцій видаються їм лише як потужніше зростання та вища інфляція, які точно вимірює набір макростатистичних показників, за яким так по-рабськи стежать сучасні економісти. Все, що повинні робити центральні банки – це дотримуватися правильного балансу між ними. Прояв такої інтелектуальної пихи продемонстрував голова Федеральної резервної системи Бен Бернанкі. Він пояснив політику кількісного пом’якшення ФРС американській громадськості у статті у листопаді минулого року.
Відсоткові ставки
Вихваляючи переваги штучно знижених відсоткових ставок і стимульованих завдяки друкарському верстату ФРС цін на активи, Бен Бернанкі пообіцяв, що “нижчі ставки за іпотечними кредитами зроблять житло доступнішим. Вони дозволятимуть більшій кількості домовласників рефінансувати свій борг. Нижчі ставки за корпоративними облігаціями стимулюватимуть інвестиції. А вищі курси акцій підвищать добробут споживачів і сприятимуть підвищенню їх довіри, яка може також заохотити до зростання споживання. Збільшення споживання призведе до зростання доходів і прибутку. Це через петлю зворотного зв’язку буде й далі підтримувати економічне зростання”.
Можна тільки гадати, чому нам потрібні ринки, якщо голова ФРС та його комітет знають, якими мають бути ставки за іпотечними кредитами. Ставки за корпоративними облігаціями та курси акцій, скільки боргів мають брати на себе американські домогосподарства і корпорації. І те, якими є “правильні” витрати на фінансування уряду.
П’ятдесят років невпинного монетарного інтервенціонізму залишили економіку на голці залежності від дешевих кредитів і безперервної інфляції активів. П’ятдесят років монетарного експансіонізму привели до спотворення цін, виникнення помилкових стимулів для економічної діяльності та неприйнятного рівня боргів. З часу банкрутства Lehman Brothers ми знаємо, що накопичені дисбаланси стають настільки серйозними, що ліквідація їх ринковими методами вважається політично неприйнятною. Корекцію кредитування, дефляцію боргу і ліквідацію фінансових інституцій – настільки, наскільки ринок прагне їх, щоб очистити економіку від дисбалансів – не допустять за жодних обставин.
Центральні банки тепер загнані в кут.
В них немає стратегії виходу. Низькі відсоткові ставки і подальше розширення кредитування необхідно підтримувати за будь-яку ціну. Оскільки приватний сектор неохоче бере участь у цьому, держава дедалі більше стає “позичальником останньої надії” для центрального банку, що є “кредитором останньої надії”. ФРС розпочне третій раунд кількісного пом’якшення, потім четвертий.
Після іпотечних цінних паперів і облігацій міністерства фінансів на балансі центрального банку опиняться корпоративні облігації. Автокредити та борги за кредитними картками – і, звичайно ж, ще більше урядових облігацій.
ЄЦБ буде і надалі накопичувати борги європейських держав, що постійно зростатимуть. Але коли громадськість усвідомить, що міраж платоспроможності підтримується лише завдяки дедалі швидшому створенню грошей, довіра до паперових державних валют швидко випарується.
З історії відомо, що всі паперові валютні системи скінчили або повним крахом, або своєчасним поверненням до твердих товарних грошей. Через п’ятдесят років після початку цього епізоду історії з паперовими грошима, перед нами постав той самий вибір.